Війна забирає звичне життя, змінює долі та випробовує людей на міцність. Але навіть серед гуркоту гармат народжуються рядки про любов, вірність і надію.
Про одного з таких захисників розповіли на сторінці 50 окремої артилерійської бригади.
Від військового училища до поезії
Володимир родом із Тернопільщини. Свій шлях у війську він розпочав ще у курсантські роки, навчаючись у військовому училищі. Саме тоді вперше почав писати вірші.
Для нього поезія ніколи не була професією. Це спосіб висловити свої думки, переживання та почуття, які не завжди можна передати звичайними словами.
Сьогодні Володимир служить на посаді заступника командира батареї з психологічної підтримки персоналу 1-го самохідного артилерійського дивізіону 50 окремої артилерійської бригади.
Попри бойові завдання, він продовжує творити, вкладаючи у свої вірші любов до рідної землі та непохитну віру в українську Перемогу.
Найбільша мрія – повернутися додому
Найбільше військовий мріє про завершення війни. Про день, коли зможе обійняти рідних, побачити своїх онучок Анну та Габію, яким нині 8 і 1 рік, та повернутися до коханої дружини Оксани.
Саме їй він присвячує свої поетичні рядки:
“Моя, моя, ти лиш моя!
На цьому і на всі світи можливі!
Щоночі пісня солов’я
Нагадує про дні щасливі!..
Їх небагато в нас було,
Надіюсь, повно жде надалі!
Ще трішки – і здолаєм зло!
Ще мить – і ми поринем в далі!
Як мріяли ми до війни,
Ти пам’ятаєш їх, кохана.
Ми будем здійснювати сни,
Моя, ти лиш моя, Оксана!!!
Кохаю до нестями я
Й кохатиму тебе навіки…”
У бригаді наголошують: навіть у найважчі часи справжні почуття сильніші за відстань. А мрії про мирне майбутнє, любов до близьких і віра в Перемогу допомагають українським воїнам вистояти та продовжувати боротьбу за свою країну.
