Минув тиждень з того дня, як президент Польщі негативно відреагував на рішення президента України назвати один з українських військових підрозділів на честь Героїв УПА. Зокрема, Кароль Навроцький запропонував позбавити Володимира Зеленського найвищої польської державної нагороди – ордена “Білого орла”, якою той був нагороджений у 2023 році.
Водночас процедура відкликання цієї нагороди в Польщі супроводжується черговою істерією на історичну тему, коли самі згадки про УПА у польських ЗМІ в рази перевершують такі в українських виданнях. Звідси маємо навчитися отримувати політичну вигоду, а не загострювати непорозуміння з польською стороною.
Адже “захоплення” діяльністю Української Повстанської Армії в Польщі триває усі роки існування незалежної України. І тут не йдеться про те, що поляки у цю популяризацію УПА вкладають негативний зміст, але вони тим самим не дають згаснути на тих теренах пам’яті про легендарну українську партизанку. І тим, хто навчився читати між рядками численних польських статей та історичних досліджень, розпізнати правду про героїчну боротьбу українців за право самостійно господарювати на етнічних українських землях.
Значить УПА добре “залила сала за шкіру” полякам, якщо ті на підсвідомому рівні й при одній лише згадці про повстанців здригаються від страху. Недарма сьогодні пам’ятники “жертвам УПА” стоять у кожному великому місті по всій Польщі. Такої уваги до УПА немає навіть в Україні. У нас, звісно, пам’ятники УПА поставлені в іншому контексті – як героям, борцям за незалежність, але географія їхнього розташування не виходить за межі декількох західних областей.
Та коли йдеться про офіційну польську пропаганду, то боротьбу УПА тут намагаються звузити до участі у польсько-українському протистоянні на Волині у 1943 році. Але ми знаємо, хто є замовником такого сценарію. Тоді провокаторами конфлікту виступали радянські партизани, а нині їхні нащадки – московська агентура в Україні та Польщі. Згадаймо лишень одіозного нардепа від Партії регіонів В. Колесніченка, який на запитання, коли почалася Друга світова війна, як робот відповідав: “Волынская резня”.
Проте у нав’язаній поляками історичній дискусії про “Волинь’43” вже українська сторона піддалася польській провокації. Нехай історики досліджують всі деталі того військового конфлікту: хто почав, хто спровокував, хто брав участь, яка їхня кількість, включаючи жертви, була з обох сторін тощо. Але оцінка тих подій залишається за політиками та юристами. Ми, українці, маємо твердо заявляти, що все це відбувалося на споконвічній українській волинській землі. Поляки на Волинь прийшли як загарбники у XIV столітті з метою колонізувати цю землю. Тому боротьба українців, зокрема, в особі УПА, була національно-визвольною, а отже, з точки зору міжнародного права – справедливою. Боротьба ж поляків велася виключно за те, аби не втратити окуповані в українців території, що водночас засуджується міжнародним правом. І крапка.
З 2015 року вояки УПА мають встановлений Верховною Радою статус борців за незалежність України у XX столітті. Боротьба Української повстанської армії є складовою Українського визвольного руху 1920-1950 років. Тому таке неординарне невдоволення польського президента присвоєнням назви героїв УПА одному з військових підрозділів є нічим іншим, як втручанням у внутрішні справи України.
Й ця точка зору повинна просуватися МЗС України на чолі з міністром А. Сибігою. Та ж в цьому відомстві “протирають штани” близько 2200 штатних працівників, з яких лише у київському апараті понад 600 осіб! А оскільки міжнародну діяльність координує президент України, то спроба відібрати у нього польський орден є бумерангом на його незадовільну політику у польсько-українських стосунках.
Для чого ж нам сьогодні під час війни з Московією якісь незрозумілі конфлікти з поляками на історичні теми, тим паче, що вони так багато допомагають українцям й Україні? Такі конфлікти вигідні хіба що московському агресору! І вина тут не стільки у поляках, скільки у відвертих, а може й свідомих прорахунках МЗС України та самого В. Зеленського. Й це вже стосується не тільки Польщі, а й інших сусідніх держав, конфлікти з якими періодично спалахують.
А може тут слід шукати якоїсь конспірології й Навроцький намагається таким чином не тільки висловити своє негативне ставлення до Зеленського, оскільки у польському політикумі домінують антиєврейські настрої, а й водночас допомогти українцям прозріти?! Адже будь на місці В. Зеленського – етнічний українець, щирий патріот, він не допустив би таких конфліктів з сусідами.
Ростислав Новоженець
