Останніми днями ми бачимо дивну, на перший погляд, синхронність антиукраїнських висловлювань з боку окремих політиків та середовищ у різних країнах.
Польща — погрози забрати у Володимира Зеленського найвищу державну нагороду через присвоєння підрозділу ССО ЗСУ імені Героїв УПА. Угорщина — черговий шантаж темою угорської меншини та блокуванням євроінтеграції України. Ізраїль — засудження перепоховання Андрія Мельника через його суперечливу, на їхню думку, історичну роль у роки Другої світової. Німеччина — регулярні “миротворчі” заяви старої політичної школи, яка роками будувала дружбу з Кремлем та “Північні потоки”.
І що об’єднує всі ці історії? Одне просте слово — СРСР. Саме Радянський Союз десятиліттями будував у Європі агентурні мережі, вирощував “корисних ідіотів”, фінансував ліві та крайні рухи, вербував журналістів, професорів, чиновників, політиків, “борців за мир” і навіть церковні структури. Після розпаду Союзу КДБ нікуди не зник — він просто змінив табличку на дверях. Сьогодні ми бачимо наслідки цієї багаторічної роботи.
Коли Україна воює за своє існування, раптом активізуються люди, які:
- закликають “почути Росію”;
- вимагають від України постійних вибачень;
- просувають історичні конфлікти саме в момент найбільшої небезпеки для українців;
- розхитують єдність Європи;
- повторюють тези російської пропаганди про “нацистів”, “неправильну історичну пам’ять”, “утиски меншин” тощо.
- І це не випадковість. Кремль завжди працював через історичні травми, старі образи та внутрішні конфлікти. Його стратегія проста: розділяй союзників і послаблюй Україну руками інших.
Так, у поляків є свої болючі сторінки історії. Так, єврейський народ має право на власну пам’ять про трагедії ХХ століття. Так, національні меншини мають права. Але виникає питання: чому всі ці теми починають максимально розкручувати саме тоді, коли Україна стримує російську навалу і фактично захищає всю Європу? Бо Москва чудово знає: військово нас перемогти важко. Значно легше — посварити нас із союзниками.
“Московська консерва” — це не обов’язково агент із посвідченням ФСБ.
Іноді це політик, який роками жив у радянських переконаннях. Іноді — журналіст, який свідомо або й несвідомо транслює вигідні Кремлю послання. Іноді — “корисний пацифіст”, який пропонує Україні капітуляцію під виглядом миру. А іноді — ціле покоління людей, вихованих на страху перед “великою Росією”.
Україна сьогодні — це лакмусовий папірець. Хто справді за свободу — той підтримує українців.
Хто починає витягувати старі кремлівські методички саме під час війни — той або свідомо грає на руку Москві, або давно став її інформаційною консервою.
І головне. Нам не потрібно сваритися з народами Польщі, Угорщини чи Німеччини. У цих країнах багато друзів України. Але ми маємо навчитися чітко бачити: де чесна дискусія, а де — технологія Кремля зі старим радянським запахом.
Бо імперія може розвалитися. А її консерви — залишаються.
Ростислав Новоженець
