Колись він мріяв про небо й будував моделі літаків у маленькому Бериславі на Херсонщині. Сьогодні Владислав Жайворонок – один із символів незламності українських захисників, які пройшли через пекло “Азовсталі”, російський полон і залишилися живими всупереч усьому.
Йому відірвало ногу, перебило руки, пошкодило око. Його оперували в підземеллях “Азовсталі” іржавою пилкою по металу без нормальних інструментів та медикаментів. Росіяни тримали його на межі життя і смерті. Але Владислав вистояв.
Від студентського життя до “Азову”
Владислав Жайворонок народився у Бериславі на Херсонщині. У 16 років переїхав до Одеси та вступив на радіотехнічний факультет. Жив звичайним життям студента, поки у 2015 році не побачив відео з Маріуполя після російських обстрілів.
На кадрах були бійці “Азову”, які допомагали цивільним серед руїн. Саме тоді він зрозумів, що хоче бути поруч із такими людьми.
У 2018 році Владислав добровільно вступив до “Азову”. Обрав один із найважчих напрямків – розвідку. Окрім цього, став бойовим медиком, щоб у разі потреби рятувати побратимів.
Перше серйозне поранення отримав уже під час повномасштабного вторгнення – 28 лютого 2022 року між Маріуполем та Широкиним. Тоді їхню машину розстріляли впритул.
Попри поранення у плече, Владислав продовжував вести бій.
“Азовсталь”: 86 днів пекла
Далі був Маріуполь і легендарна “Азовсталь”, яка для захисників стала окремим світом – без світла, без нормальної медицини, під постійними авіаударами та артилерійськими обстрілами.
Владислав працював оператором коптерів і виконував бойові завдання до останнього дня оборони.
У ніч з 15 на 16 травня 2022 року їхню групу накрила протитанкова ракета.
Побратиму Руслану “Давіду” відірвало стопу. Владиславу – ногу, пошкодило руки та око. Але навіть стікаючи кров’ю, він передавав по рації інформацію про стан групи.
Лікарі на “Азовсталі” буквально витягували його з того світу.
“Кістку на нозі пиляли старою іржавою пилкою по металу. Хірург потім сказав: “Я її спиртом протер”. Зашивали синьою ліскою”, – згадував Владислав.
Кров для нього збирали просто в банку від інших бійців, які стояли у черзі на донорство.
Полон, виживання і нова боротьба
Після виходу з “Азовсталі” Владислав потрапив у російський полон. Спочатку – Новоазовськ, потім лікарня в окупованому Донецьку.
Медична допомога там була лише формальністю.
Антибіотики дали тільки на шостий день. Їжі вистачало лише для того, щоб людина не померла. У сусідніх палатах помирали полонені.
Владислав каже, що представників Червоного Хреста у полоні не бачив жодного разу.
Після обміну він повернувся в Україну та почав довгу реабілітацію. Зараз проходить протезування, працює з міжнародними організаціями, допомагає побратимам та розповідає світу правду про війну.
Попри все пережите, Владислав не втратив почуття гумору.
“Якщо око не бачитиме – повішу на нього тепловізор. Буду модернізований”, – жартує він.
Але за цими словами – людина, яка пережила те, що важко уявити.
Історія Владислава Жайворонка – це не лише про втрати. Це історія про силу духу, братерство і країну, яка народила покоління людей, яких неможливо зламати.
