Назар — командир одного з відділень 1-го батальйону 105-ї бригади ТрО. Позивний — Макс.
До повномасштабної війни він працював у Польщі, але 24 лютого 2022 року питання «що робити» навіть не стояло. Повернувся в Україну в перші ж дні. Згадує: «Вночі подзвонив друг, і ми одразу вирішили, що їдемо назад». Повідомляє 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
До цього Назар вже мав солідний «багаж»: строкова служба, контракт і вісім місяців в АТО. Шлях у бригаді починав кулеметником. Згодом йому довірили командувати відділенням. За плечима Макса — бої на Донеччині, відновлення на Сумщині. Зараз він продовжує виконувати бойові завдання. На питання про те, як змінилася війна, відповідає: стало набагато важче. Зараз це війна дронів.
Будні командира відділення — це позиції, контроль, люди. Групи в підпорядкуванні невеликі, але відповідальність — максимальна. Головне, каже, — зберігати холодну голову: «Спокійно. Не пороти гарячки. Паніка — страшний ворог». Командування для нього — це не тільки накази, а й людське ставлення. Буває, треба просто заспокоїти, чаю зробити, поговорити.
На питання про героїзм каже: «Чогось героїчного я не бачу. Війна». Одного разу їхня група дивом розминулася з FPV-дроном. Іншого разу побратим збив ворожий безпілотник з автомата — отримав поранення, але залишився живий. Тоді Макс особисто виводив групу у безпечну зону.
За службу Назар нагороджений відзнакою «За оборону України».
Вдома на нього чекають мама, сестра, дівчина та племінниця. Як би не було важко, він щодня дає про себе знати — бодай коротким СМС.
Після Перемоги повертатися до цивільного життя Макс не планує. Вирішив залишитися у війську, бо відчуває: це і є його шлях.
