Верховний Суд поставив крапку у показовій справі про стягнення коштів за борговою розпискою, ухвалена постанова якої стане важливим прецедентом для багатьох аналогічних цивільних спорів. Суд вищої інстанції чітко розмежував цивільні зобов’язання та сімейні конфлікти. Про деталі судового процесу, який тривав кілька років, розповів адвокат та представник позивача Віталій Сідоров.
Історія кредиту «на довірі» та розпаду родини
Конфліктна ситуація розпочалася ще у 2018 році. Тоді мати позичила молодій сім’ї 20 000 доларів США без жодних відсотків чи жорстких умов, аби діти мали змогу придбати житловий будинок та дві земельні ділянки у Рівненській області. Угода між близькими родичами базувалася виключно на довірі.
Згодом сімейні стосунки почали руйнуватися, і родина опинилася на межі розлучення. У 2022 році, під час чергового конфлікту, зять власноруч написав боргову розписку. У документі він чітко визнав борг у розмірі 10 000 доларів США та зобов’язався повернути ці кошти. Текст розписки чоловік завершив фразою: «Підтверджую, що пишу все з власної волі при здоровому глузді». Проте після підписання паперу жодних коштів тещі він так і не повернув.
Рішення місцевих судів та позиція Верховного Суду
Коли позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду, відповідач обрав позицію захисту, побудовану на запереченні. Чоловік стверджував, що грошей насправді ніколи не брав, а саму розписку його начебто змусили написати під сильним емоційним та психологічним тиском.
Радивилівський районний суд та Рівненський апеляційний суд погодилися з аргументами відповідача. Посилаючись на сімейні негаразди, суди попередніх інстанцій визнали договір позики недійсним.
Проте 20 травня 2026 року Верховний Суд розглянув касаційну скаргу захисту позивача та повністю скасував рішення нижчих судів (справа №568/1207/24). Колегія суддів сформувала кілька принципових правових позицій:
Власноруч написана боргова розписка слугує належним та достатнім доказом як укладення договору, так і безпосереднього отримання грошей;
Сварки, емоційні переживання та конфлікти під час розлучення не вважаються примусом чи насильством у розумінні цивільного законодавства;
Для визнання правочину недійсним позивач повинен надати чіткі й доведені факти протиправного впливу, а не власні припущення;
В Україні діє презумпція правомірності правочину, яка залишається чинною, доки її не спростують належними доказами.
У підсумку Верховний Суд повністю відмовив зяві у задоволенні зустрічного позову щодо визнання договору позики недійсним. Справу в частині безпосереднього стягнення 10 000 доларів США боргу повернули на новий розгляд до суду першої інстанції.
Читайте також: Бюрократія проти людини: у Кременці суд повернув чоловіку 20 років стажу, які «анулював» Пенсійний фонд
