Преображення Господнє – одне з дванадцяти найбільших свят літургійного року Православної Церкви, наступне після П’ятидесятниці.
Це свято встановлене на духовний спомин події, котра була описана одразу в трьох євангелмстів, оскільки подія Преображення є однією з найважливіших, якщо не самою важливою подією земного життя Спасителя та Апостолів, і містить у собі чимало богословських істин (Мф.17:1-8, Мк.9: 2-8, Лк.9:28-36).
Закінчувався час земного життя Спасителя, все ближчою були Голгофські страждання та смерть на хресті. Знаючи це, Господь з особливою відвертістю розмовляв з Апостолами про своє Богосинівство, та про те, що незабаром очікує на Нього та них самих у Єрусалимі. А одного разу, напередодні описаних далі подій, Христос прямо запитав учнів, за кого вони його сприймають. На що отримав блискучу відповідь апостола Петра: «Ти-Христос, Син Бога Живого». (Мф. 16, 15-16) З того часу минуло ще кілька днів і Спаситель, прямуючи на гору Фавор, щоб там помолитись, бере з собою трьох своїх улюблених, «первоверховних» учнів: Петра, Якова та Іоана.
Саме вони висловили бажання бути з Христом до самої Його смерті. І ось, щоб укріпити їх у вірі, зберегти від малодушності та відчаю, Господь являє перед ними чудо з чудес – видимо преображає свою людську плоть, показує всьому світу своє Божественне достоїнство, наскільки люди це зможуть прийняти.
В момент молитви лице Спасителя засяяло, як сонце, а одежа стала білою немов сніг. У той час з’явились два старозавітні праведники – пророки Мойсей та Ілля, та розмовляли з Ним про майбутні події. Вражений побаченим Петро знову першим викликує : «Господи, добре нам тут бути! Якщо хочеш, зробимо три намети Тобі, Мойсею та Іллі».
Як він ще говорив, хмара ясна заслонила їх, і голос із хмари почувсь, що казав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!». Почувши це Учні попадали долілиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Уставайте й не бійтесь! (Мф.17:5-7)
Глибоке догматичне, богословське та моральне значення Преображення Господнього детально розкривають стихири та тропарі свята. Окрім цього, проповіді або тлумачення свята у Отців та Вчителів Церкви, являють собою безцінну спадщину богослівя.
Слово «Преображення» мовою християнського, православного богослів’я означає зміну образу. Тобто, в певний момент Христос об’явив людству славу Свого Божества. Однак, Христос не показує тепер своє Божество, начебто його раніше не було. Все якраз навпаки: раніше Спаситель, з любові до учнів та всього людського роду, вимушений був його приховувати. А тепер, коли побачив, що вони готові до цього – явив їм його наскільки ті змогли це вмістити.
Святий Іоан Дамаскін пише : « Не приймаючи того, чим не був, і не перетворюючись у те, чим не був, але явився Своїм учням саме тим, ким був».
Саме про це співаємо й в святковому тропарі: «Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було.. [..]»
Тому, сприймаючи свято по-православному, його слід тлумачити не тільки як особисте преображення Спасителя, але й як преображення самих Учнів. Святий Григорій Палама про це пише так: «Вони самі (Апостоли) змінилися, і таким чином побачили зміни (у Христа)».
Двічі за час земного життя Спасителя, в його особливо важливі моменти, Бог Отець проголошував світу істину про те, що Ісус Христос – є Його улюбленим Сином, у якому спочиває все Його благовоління. Перший раз це було на річці Йордан, під час хрещення від Іоана Предтечі та Пророка Божого. І ось вдруге відбулось уже тут, на Фаворській горі.
Явлення старозавітних пророків свідчить про глибоку онтологічну єдність двох завітів: Старого та Нового. Древні старці-пророки особисто підтверджують Божество Спасителя.
Святі отці не оминають навіть дрібниці, що ця подія відбулася на горі Фавор, а не на будь-якому іншому рівнинному місці. В давнину було заведено, що всі великі та важливі справи вирішувались тільки на пагорбах, або навіть на горах. Саме там язичники облаштовували свої жертовники, на яких приносили своїм богам криваві жертви, а лідери народу звертались до нього при особливих потребах. Тож, не цураючись і такого звичаю, Господь ще раз підкреслює важливість для людей таїнства духовного преображення та богобачення. Обравши для своєї молитви гору, Спаситель наче ще раз нам показує значення та силу молитви та силу преображення, а Його шлях з Апостолами на високе місце символізує собою кожне щире християнське паломництво.
Святитель Григорій Богослов також нагадує нам, що Ісус Христос прийшов у світ для того, щоб знайти та врятувати заблудлу вівцю, яка загубилася десь у горах. Отже, Своїм Преображенням на горі, Спаситель показує, що Він віднайшов усіх нас, колись загублених у скелях, врятував, визволив від влади гріха та диявола, став істинним Пастирем для всього людства.
Загадана подія відбулася напередодні Страстей Господніх, а точніше – за сорок днів до розп’яття. Таким чином, згідно усіх правил логіки, Преображення повинно було б святкуватися у березні, у відповідності з днем Пасхи. Однак, оскільки в такому випадку цей день завжди випадав би на час Великого посту, і в нас не було б можливості святкувати його урочисто та святково, літургічні святкування було перенесено на 6/19 серпня. Ця дата вибрана зовсім невипадково. Це рівно сорок днів до свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього, котре за своїм богословським змістом відповідає Великій П’ятниці.
Загальноцерковне свято Преображення Господнього, в його сучасному вигляді, існувало ще з IV століття. Про це свідчать проповіді св.Єфрема Сиріна та Іоана Златоуста, що дійшли до нас. Отже, цілком ймовірно, що коріння свята сягають ще ІІ-ІІІ століття. Також, до нас дійшло слово на Преображення Господне святителя Андрія Критського (635-680), в якому сам термін «Преображення» вживається не тільки у його догматичному значенні, але вже й, як назва самого свята. У VIII ст. нові стихири та піснепіння до свята уклали свв. Іоан Дамаскін та Косма Маюмський. Їх використовують у нашій Церкві до цього часу.
Сьогодні свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа має кілька назв, при чому деякі з них мають не церковне, а народне коріння. Часто ще й язичницьке. Наприклад – Яблучний Спас. Не дивлячись на те, що дійсно, в десь свята існує древня традиція освячувати в храмі принесені плоди, на нашу думку, слід категорично відмовитись від вживання подібних словосполучень, оскільки віруючими вони сприймаються по-блюзнірськи. Спас – це Спаситель наш Ісус Христос. А Він не буває ні «яблучним», ні «медовим», ні «маковим». Так можуть говорити або язичники, або богохульці.
Традиція освячувати плоди на Преображення надзвичайно древня. Відомості про це знаходимо ще в 3-му Апостольському правилі. На Сході до цього дня, зазвичай, уже дозрівали злаки та виноград, тому на свято їх приносили до храму для благословення та на знак вдячності Богу за урожай. В тих країнах де не росте виноград, або до цього часу він ще не дозріває, там освячують яблука чи інші плоди. Не можна, також, не помітити тісний символічний зв’язок такого освячення з Євхаристією, де використовується просфора з муки пшениці, та виноградне вино. Деякі богослови вбачають у чині освячення плодів символізм духовного преображення усієї природи Фаворським світлом Божої благодаті.
Щиро вітаю усіх читачів з великим двунадесятим святом Преображення Господнього, та бажаю усім нам, у дружній синівській співпраці з Спасителем, перейти від Господнього Преображення до власного обожнення та вічного життя у Христі.
