Ціною власного життя 60-річний Михайло Дроздовський з Чорткова врятував двох дітей.
— Чоловік любив збирати гриби, рибалити — щодня сидів із вудкою на березі. Він ніколи раніше не ловив рибу під мостом, а того дня чомусь пішов туди… — зітхає дружина загиблого Марія Іванівна. — Там глибока яма, мабуть, метрів з вісім, у часи Другої світової війни кидали бомби. У тій ямі крутить, ніби на центрафузі. Нема такого року, щоб там хтось не втопився. Торік потонув дев’ятикласник… Яма ближче до правого берега, а чоловік сидів зліва. Про те, як сталося нещастя, нам розповів друг братиків, він найменше постраждав.
За його словами, першим почав тонути Роман, старший Максим кинувся його рятувати, але, мабуть, з переляку схопив друга за руку і не відпускав. Чоловік побачив це, швидко роззувся і стрибнув у воду. Михайло відірвав від Максима друга, той вискочив на берег і помчав додому. Потім виштовхнув Романа на мілину, але він наковтався води і вже не міг піднятися… Далі чоловік пірнув за Максимом, але сил вирватися із виру в нього вже не було… Друг братів прибіг додому, але не відразу сказав мамі, що сталося. Мостом проходила якась жінка, побачила на воді непритомну дитину — спустилася туди. Дорогою проїжджав 15-річний юнак і кинувся рятувати хлопчика. То був Роман. Жінка надала першу допомогу, викликала швидку — так вдалося його врятувати.
Коли Романко прийшов до тями в реанімації, його запитали про брата, то він відповів, що Максим стояв на березі — не купався. Переживши шок, він нічого не міг пригадати. Дві години шукали Максима у лісі. Аж коли побачили на березі рюкзак, телефон і взуття мого чоловіка, зателефонували до мене. Я відразу все зрозуміла, хоч надія ще жевріла… Ще до дзвінка у мене було погане передчуття. Саме почалася гроза, я чула, як мчала й сигналила швидка… Через п’ять хвилин я була на місці. Водолази пірнули й невдовзі витягли мого чоловіка, а потім хлопчика… У Михайла були піднесені догори руки — або тримав хлопчика, або виштовхував, а в Максимка одна рука зігнута, ніби тримався. Потім прийшов друг братиків з мамою і розповів усе… Михайло таким був все життя: не думав про себе, усіх захищав, першим приходив на допомогу…
Михайло Євгенович Дроздовський півтора року воював у зоні АТО, торік повернувся додому. Подався на війну добровольцем, був снайпером у 14-ій окремій механізованій бригаді, ніс службу на Донеччині.
— Усе життя чоловік пропрацював водієм на ливарному заводі в Чорткові. Був на Майдані, а в 2014-ому поїхав у зону АТО. Виїхав із Чорткова автобусом і аж тоді зателефонував та повідомив про своє рішення. Не хотів нас травмувати… — ледве стримує сльози Марія Іванівна. — На війні мав позивний «Дєд», бо був найстаршим серед побратимів. Їздив на «Уралі», не раз кулі пролітали біля його вуха, двічі на його очах гинули хлопці… А трагедія спіткала Михайла вдома… Він нічого не відчував, був життєрадісним, того дня добре ловилася риба — піврюкзака було… Я ще не бачилася з батьками тих хлопців, що тонули, — мені нині важко навіть із хати вийти… Заспокоюю себе тим, що чоловік врятував двох дітей. У нас з Михайлом є син і донька, п’ятеро онуків-хлопців, яких він дуже любив. Найстарший 15-річний онук дуже схожий на дідуся! Сумує за Михайлом і його 92-річна мати — вона все життя пропрацювала вчителькою, має світлу пам’ять, їй дуже боляче було ховати сина…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
