Нещодавно у Тернопільському апеляційному суді було розглянуто апеляційні скарги на два судові рішення щодо мешканця смт. Скала-Подільська Чортківського району 38-річного Андрія Т.
Так, відповідно до вироку Борщівського районного суду від 5 грудня 2024 року, раніше неодноразово судимий обвинувачений на шлях виправлення не став, а знову вчинив нетяжкий злочин. А саме, 8 травня 2024 року, приблизно о 22 год. 30 хв., перебуваючи у квартирі своєї матері, під час суперечки на побутовому ґрунті він замахнувся на неї табуретом. Літня жінка схопила рукою виріб за ніжку. Тоді син із силою потягнув мебель, унаслідок чого рука пенсіонерки потрапила всередину табурету та зламалась. Таким чином, потерпіла отримала тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Борщівського районного суду від 5 грудня 2024 року Андрія Т. визнано винним у необережному спричиненні потерпілій тілесного ушкодження середньої тяжкості (ст. 128 КК України) та призначено покарання у виді 2-ох років обмеження волі.
До відома: санкція ст. 128 КК України передбачає покарання у виді: громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, виправних робіт – до 2-ох років, обмеження або позбавлення волі – терміном до 2-ох років;
Покарання у виді обмеження волі (ч. 1 ст. 61 КК України) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства, однак в умовах здійснення нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.
Не погодившись із судовим рішенням, обвинувачений та його захисник просили його скасувати та визнати Андрія Т. невинуватим. При цьому обвинувачений доводив, що мати зламала руку з власної необережності. Тому, у разі визнання його винуватим, просив зважити на обставину, що пом’якшувала покарання, що в нього на вихованні є малолітня дитина. У свою чергу захисник стверджував, що висновок судово-медичної експертизи та протокол проведення слідчого експерименту – неналежні докази, оскільки події відтворювала не потерпіла, а статист.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально перевіривши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг, прийшла до висновку, що районним судом правильно кваліфіковано дії обвинуваченого і призначено покарання, яке відповідало тяжкості скоєного та особі обвинуваченого.
Так, хоча Андрій Т. своєї вини не визнав, факт спричинення саме ним матері тілесних ушкоджень підтвердили сама потерпіла і допитані місцевим судом свідки – сусідка пенсіонерки та фельдшер швидкої допомоги смт. Скала-Подільська.
Також показання потерпілої було перевірено та повністю підтверджено під час слідчого експерименту, в ході якого вона розповіла обставини спричинення їй сином тілесних ушкоджень. Її покази та результати слідчого експерименту підтверджено висновком судово-медичної експертизи та результатами рентгенологічного дослідження.
Стосовно твердження захисника, що слідчий експеримент був недопустимим доказом, оскільки ані обвинувачений, ані його захисник не брали у ньому участь, а обставини події відтворювала не потерпіла, а статист, який є працівником правоохоронного органу, то колегія суддів вказала, що ст. 240 КПК України (“Слідчий експеримент”) не містить конкретних вимог до особи статиста. При цьому матеріали провадження не містили і в апеляційних скаргах відсутні дані, що сторона захисту під час досудового розслідування чи судового розгляду вносила клопотання щодо проведення додаткових процесуальних дій для з’ясування механізму спричинення потерпілій тілесних ушкоджень.
Стосовно покарання, колегія суддів, проаналізувавши наведені у вироку мотиви призначення Андрієві Т. виду і розміру покарання, зауважила, що обвинувачений неодноразово судимий, на шлях виправлення не став, а знову вчинив нетяжкий злочин щодо своєї матері. Твердження апелянта про те, що, призначаючи міру покарання, суд першої інстанції не врахував як пом’якшуючу покарання обставину те, що на його утриманні є малолітня дитина, не ґрунтуються на положеннях кримінального закону, оскільки вказана обставина не міститься в переліку ст. 66 КК України. При цьому наявні обставини, які обтяжували покарання, – вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначити Андрію Т. покарання у межах санкції статті обвинувачення у виді обмеження волі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишила без задоволення, а вирок Борщівського районного суду від 5 грудня 2024 року – без змін.
Слід зазначити, що Андрія Т. неодноразово вчиняв домашнє насильство щодо своєї матері. Так, 30 листопада 2024 року, в обід перебуваючи в її квартирі, обвинувачений нецензурно і принизливо висловився на адресу маетрі. Крім того, 5 грудня 2024 року, знаходячись у Борщівському районному суді, він знову нецензурно та принизливо висловився на адресу матері, тобто вчинив домашнє насильство (ч. 1 ст. 173-2 КУпАП).
Постановою Борщівського районного суду від 25 січня 2025 року Андрія Т. визнано винним за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у виді 40 годин громадських робіт.
До відома: санкція ч. 1 ст. 173-2 тягне за собою штраф – від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадські роботи – від 30 до 40 год., або адміністративний арешт строком до 10 діб.
В апеляційній скарзі Андрій Т. просив дану постанову скасувати, оскільки уважав, що сварки та конфлікти з матір’ю не є домашнім насильством.
За результатом судового розгляду суддя апеляційного суду апеляційну скаргу залишив без задоволення, а постанову місцевого суду – без змін.
Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
