На початку повномасштабного вторгнення Марія працювала операційною медсестрою. Коли лікарню, де вона служила людям у мирному житті, почали готувати під військовий госпіталь, жінка зрозуміла: її досвід потрібен там, де щодня точаться бої.
Повідомляє 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
Попри те, що вдома на неї чекали двоє неповнолітніх дітей, вона добровільно вступила до лав Збройних Сил України. Сьогодні Марія з позивним Багіра очолює медичний пункт першого батальйону безпілотних систем 105-ї окремої бригади територіальної оборони.
Від операційної до передової
Свій військовий шлях Багіра розпочала санітарним інструктором. Згодом стала фельдшеркою, а на початку 2024 року очолила медичну службу батальйону.
Найважчим у роботі військового медика вона називає не втому і не безсонні ночі, а величезну моральну відповідальність.
«Складно тим, що на тебе дивляться очі, які хапаються за соломинку, за життя. І дивляться як на бога, як на рятівника», – зізнається Марія.
Два роки вона провела на евакуації, працюючи безпосередньо в районі бойових дій. За цей час через її руки пройшли десятки поранених, а кожне рішення могло визначити чиєсь майбутнє.
Місяць в оточенні і дзвінки рідних
Особливо важкою для Багіри стала осінь минулого року. Тоді група бійців батальйону понад місяць перебувала в оточенні. Через постійні обстріли евакуювати поранених було неможливо.
Воду, їжу та медикаменти військовим доставляли дронами. А Марія координувала допомогу й одночасно спілкувалася з родичами бійців, які щодня чекали звісток.
«Мусиш підтримати, бо без того ніяк. Дзвонять родичі: “А що, а як, а чого ви не робите нічого?”. Хоча з нашої сторони робилося все на той час можливе», – розповідає військова.
Одним із найважчих випадків для неї став порятунок бійця з важкою черепно-мозковою травмою.
«Тоді вже не розцінюєш, що це військовий чи не військовий. Це просто людина перед тобою, яка хапається за життя», – каже Багіра.
Найбільша нагорода – діти
Марія переконана: підтримка військових – це не лише ліки та перев’язки. Часто бійцям потрібна проста людська розмова.
«Я тут для того, щоб максимально полегшити життя хлопцям і максимально допомогти їм не тільки з медичної точки зору, а й з психологічної», – говорить вона.
Попри численні відзнаки, медикиня не любить про них згадувати.
«Нагороди треба давати тим хлопцям, які в окопах. Ми тут для того, щоб вони могли бути там», – переконана військовослужбовиця.
Своєю найбільшою нагородою вона називає дітей. Старшій доньці Марії – 20 років, молодшій – 12. Вони навчилися підтримувати одна одну та щодня чекають маму додому.
«Діти і те, що вони здорові – це найголовніше. Оце нагорода», – ділиться Багіра.
Саме заради них, заради своїх побратимів і всієї України вона продовжує службу там, де професіоналізм, відданість і людяність щодня рятують життя.
