Цього року Україна вже вчетверте вшановуватиме жертв та переможців Другої світової війни в один день із Європою – 8 травня. І робитиме це із червоним маком на грудях – міжнародним символом пам’яті. Нове свято і символіка – один із елементів політики декомунізації, що проводиться в нашій державі останні роки. Як працює декомунізація і що змінилося для українців, дослідив Центр громадського моніторингу та контролю.
Разом із Європою
Червоний мак як міжнародний символ Перемоги з’явився в Україні ще у 2014 році. Його квіти, що нагадують кривавий слід від кулі, замінили георгіївську стрічку, яка стала ознакою сепаратизму й російської агресії проти нашої держави. Це – міжнародний символ пам’яті жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів. Вперше його використали для вшанування пам’яті американських солдатів, які загинули у Першій світовій війні. А сьогодні з цим символом вшановують полеглих у Другій світовій війні у більшості країн Західної Європи, особливо у Великій Британії, а також США, Канаді та Австралії.
З 2015 року, після того, як Президент Петро Порошенко підписав закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», Україна почала відзначати кінець Другої світової війни в один день із США та країнами Західної Європи – 8 травня. Саме цього дня 1945 року Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» військ нацистської Німеччини. Тож замість радянського Дня Перемоги у нас з’явилися День пам’яті та примирення (8 травня) і День перемоги над нацистською Німеччиною (9 травня).
«Свято це є і буде, але ми більше не станемо відзначати його за московським сценарієм», – запевнив Президент Петро Порошенко, відкидаючи чутки про можливе скасування свята 9 травня.
За словами істориків, радянський День Перемоги надто політизований, і сьогодні використовується проросійськими силами для провокацій проти українців. Крім того, участь українців у Другій світовій війні не обмежується лише Радянським Союзом. Згідно з архівними даними, тисячі етнічних українців воювали у складі польських, чехословацьких, французьких, британських, американських і канадських підрозділів.
Наразі Український інститут національної пам’яті висловив ініціативу щодо перенесення вихідного дня із 9 на 8 травня. Однак поки що ця пропозиція не отримала підтримки в уряді. У 2015 році Петро Порошенко підписав також інші «декомунізаційні» закони, у яких було засуджено комуністичний режим та заборонено його символіку. Поза законом опинилася Комуністична партія і все, що з нею пов’язане. Крім того, були відкриті архіви колишнього КДБ і реабілітована пам’ять про воїнів УПА, яких визнали борцями за незалежність України. Також закони зобов’язали демонтувати пам’ятники тоталітарного режиму та перейменувати всі об’єкти, які містять у назві елементи комуністичної символіки.
Нові державні свята
Декомунізація спричинила появу нових і переформатування старих свят. Для прикладу, в нашому календарі з’явилося святкове 14 жовтня – День захисника України, що не має нічого спільного із радянським чи російським святом. Також змінився підхід до святкування 1 травня, яке перетворилося з Міжнародного дня солідарності трудящих на День праці, а додатковий вихідний 2 травня було скасовано.
Досі, однак, точаться дискусії щодо того, чи варто залишати, чи скасовувати 8 березня – Міжнародний жіночий день.
«За останні чотири роки у нас з’явилося значно більше інших дат, які треба робити не просто вихідними, а датами реального вшанування і святкування. Це дати героїв, дати добровольців, дати загибелі солдатів під Іловайськом, Дня свободи, 14 жовтня − День захисників Вітчизни. Це ті нові дати, які увійшли з нашою історією», – вважає Міністр культури Євген Нищук.
Зокрема, День українського добровольця відзначають 14 березня, День Гідності та Свободи – 21 листопада. На 21 листопада було перенесено професійне свято українських десантників, які, крім старої дати, позбулися також старої назви (Високомобільні десантні війська Збройних сил України) і форми. Крім того, 4 липня тепер є Днем національної поліції України, а 30 квітня – Днем прикордонника.
Перейменовані міста і села
За даними Українського інституту національної пам’яті, декомунізація в Україні майже завершилася. За три роки було перейменовано близько тисячі населених пунктів. Багатьом містам повернули їхні історичні назви, інші – отримали цілком нові, пов’язані з історією чи природою краю. Наприклад, місто Дніпропетровськ стало Дніпром, а Дніпропетровську область низка народних депутатів наразі пропонує перейменувати у Січеславську. Гучний розголос у ЗМІ здобуло перейменування міста Комсомольськ у Горішні Плавні.
Нові імена отримали 25 районів і понад 50 тисяч вулиць, провулків та площ. Вулиця Леніна, що колись була в кожному населеному пункті, у багатьох містах стала Соборною. Частина вулиць і площ була перейменована на честь національних і нових місцевих героїв, зокрема, учасників Революції гідності і війни на Донбасі тощо.
«Йдеться не лише про тих героїв, які зображені на грошах чи у підручниках, а про тих, хто найбільше доклався у розбудову регіону. Наприклад, в одному районі
Миколаївської області головну вулицю назвали на честь жінки-лікаря. Це завідувач
акушерським відділенням районної лікарні, яка, по суті, усіх мешканців району прийняла у свої руки», – розповів історик Кирило Галушко.
Завдяки декомунізації в Україні демонтували майже всі пам’ятники Леніну. Загалом – близько 2,5 тисяч пам’ятників вождям тоталітарного режиму. За словами директор Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, йдеться, звісно, лише про зареєстровані об’єкти. Можливо, десь у віддаленому селі чи на якомусь старому заводі комуністичні пам’ятники ще лишилися. Втім, в Інституті національної пам’яті обіцяють одразу відреагувати, якщо місцеві жителі повідомлять про тоталітарні пам’ятки.
Історики наголошують, що декомунізація – це не просто заміна табличок на
будинках і нові назви на карті, це – довгий і складний процес творення національної
пам’яті та ідентичності, без чого майбутнє нашої держави неможливе.
Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю
