Коли у світі про Україну найчастіше говорять у контексті війни, справжнє тепло й пізнання нашої культури часто починається з тарілки гарячого борщу. Микола Олексів — ресторатор із Тернопільщини, який уже понад десять років живе в Італії — відкрив у самому серці півострова ресторан української кухні «Анастасія». Заклад став не лише бізнесом, а місцем сили для українців і точкою дотику для італійців, які відкривають для себе нашу країну через смаки, запахи й людяність.
Ще до війни Микола ставив за мету донести справжню українську кухню до іноземців. Коли він тільки приїхав до Італії, більшість тутешніх жителів навіть не знали, що таке борщ. А якщо й чули — то думали, що це російська страва.
«Це боліло. Я хотів змінити це — і відкрив “Анастасію”. Це не просто ресторан — це частинка України в Італії. Кожен вареник тут із душею, кожна страва — з історією. Через їжу ми можемо говорити про себе світові так, як цього не зробить жодна пресконференція», — розповідає Микола.
З часом заклад перетворився на справжній культурний центр. Тут проводили вечори української музики, перегляд фільмів, дегустації, спілкування. Італійці все частіше запитували про наші традиції, а українці знаходили тут шматочок дому.
«Ми зрозуміли, що наша роль тепер не лише в тому, щоб годувати, а й підтримувати. Люди приходили не тільки за їжею — вони приходили, бо хотіли відчути себе вдома», — згадує підприємець.
У 2022 році все змінилося. Повномасштабна війна торкнулася навіть тих, хто фізично був далеко від неї. «Анастасія» одразу включилася в допомогу: годували біженців, допомагали з житлом, ставили скриньки для збору коштів на ЗСУ.
«Це було не про бізнес — це було про людяність. До нас приходили українці, які не знали, де вони опинились. Ми були для них першою точкою тепла і розуміння», — каже Микола.
Заклад також став місцем благодійності. Організовувалися вечори на підтримку України, виставки українських художників, концерти, а зі стін ресторану звучала лише українська музика. Навіть у мирному італійському місті війна була відчутною — через розмови, через допомогу, через солідарність.
«Я знаю, що навіть борщ може бути зброєю, якщо його готують з любов’ю до рідної землі. Ми пояснюємо тут, що таке кутя, хто така Маруся Чурай, чому вареники — це не просто їжа. Бо кожен шматочок — це частинка нашої ідентичності», — пояснює ресторатор.
Постачання українських продуктів під час війни ускладнилося, та відмовлятися від автентичного меню Микола не збирався. Сало, вареники, українські сири, домашній борщ — усе залишилось.
«Частину продуктів веземо маленькими партіями — через знайомих, хто може передати. Але веземо. Бо це не просто інгредієнти. Це зв’язок із Батьківщиною», — каже він.
Італійці, які заходять до «Анастасії», теж долучаються до допомоги. Один чоловік залишив 200 євро в скриньці зі словами: «Це для дітей у Харкові». У такі миті, зізнається Микола, віриш, що доброта не має національності.
Відвідуваність закладу стабільна. Часто це українці, які давно живуть в Італії або приїхали нещодавно. Тут вони не просто їдять — тут вони згадують, хто вони.
«Наш ресторан — це вже не просто про кухню. Це місце, де зустрічаються серця, які б’ються в унісон з Україною», — підсумовує він.
Історія Миколи Олексіва — це доказ, що навіть за кордоном можна нести свою культуру гідно, щиро й на повен голос. Україну впізнають через її смак. І поки в Італії подають борщ як Ukrainian borscht, вона звучить правильно.
