Православна та Українська греко-католицька церкви оголосили про бажання служити в храмах Почаївської лаври. Коли її заснували та кому вона належала? Як можна повернути її з оренди УПЦ та хто зможе служити в ній після цього? Про це кореспонденти Суспільного поспілкувалися із тернопільською релігієзнавицею, докторкою історичних наук Еллою Бистрицькою.
– Розкажіть більше про Почаївську лавру. Як вона засновувалася? Хто її розбудовував?
– Офіційно заведено вважати, що в 1240 році монахи Києво-Печерської лаври, рятуючись від татаро-монгольського іга, заснували свої обителі на горі. Друга легенда пов’язує виникнення монастиря у 1220 році із місцевим землевласником. Він зі своїми друзями вийшов на полювання в цій місцевості. Вони побачили оленя, якого не могли вполювати, випустивши 15 стріл. А наступного року, коли вони приїхали на полювання, то вони побачили уже видіння, їм з’явилася Божа Матір і от з того часу стали розбудовувати там обитель. І першим монахом був афонський монах Мефодій. Для нього була збудована капличка, а уже в 1220 році там був монастир. Це все перекази, вони сягають XVI століття. Ми не маємо офіційних джерел, які б підтвердили нам існування монастиря.
– Хто розбудовував монастир, хто долучився найбільше до його розбудови?
– Перша половина 17 століття – це Ігумен монастиря Іов Почаївський. З ним пов’язана, звичайно, розбудова монастиря, унормування діяльності братчиків, передача Ганною Гойською ікони Божої Матері.
– Розкажіть про постать Ганни Гойської. Чому вона така визначальна для Почаївської лаври?
– Про Ганну Гойську ми знаємо, як меценатку. Вона була дуже набожна людина і їй була подарована ікона з Афону Божої Матері. Її брат, який був від народження сліпий, молячись перед цією іконою, став зрячим. Для неї це було знаком того, що Бог прихильний до неї і вона повинна зміцнювати монастир. Вона заповідала свої статки для монастиря. В першій половині 17 століття – це був достатньо відомий монастир на Успіння Богородиці приходило дуже багато людей. Стало дуже престижним жертвувати. Є перелік князівських родин, які уже жертвували на монастир.
– Якій конфесії він тоді належав?
– Київській метрополії, яка була православною. В 1596 році була заключена Берестейська унія і в 1712 році братія висловила бажання приєднатися до унії. За Василіан уже набирає монастир того вигляду, який ми маємо сьогодні, тобто будується Свято-Успенський собор, Барокова перлина Почаївського монастиря. До речі, василіани роблять спробу канонізувати Іова Почаївського. Писав Потоцький лист Папі Римському, але ця ідея не отримала підтримку. Важливе значення мала друкарня. Одна з перших книг, “Зерцало Богословія”, вона була ще надрукована в 17 столітті, коли ігуменом був Іов Залізо.
– Бачила у соцмережах допис про те, що там друкувалися книги українською мовою, ще до “Енеїди”
– Так, вони друкували українською мовою, польською мовою, латиною. Вони мали високу художню вартість, бо зразками була ренесансна література і барокова література західної Європи. Друкувалося дуже багато книг.
– Як Почаївською лаврою зацікавилася Російська православна церква, чому вона викликала такий інтерес у них?
– До складу Російської православної церкви монастир включили в 1831 році. Російська держава намагалася інтегрувати включену територію, використовуючи засоби церкви. Греко-католицька церква була тут на заваді. У 1839 році унія була ліквідована на цій території. Регіон повинен був бути православним, тобто на той час уже існувала формула “Православ`я, самодержавність, народність”. Зміцнення Російської імперії йшло в тому числі і засобами церкви. Тому весь цей період, коли вона належала Російській православній церкві, відбувався процес деукраїнізації.
– Чи був цей процес насильницьким?
– Звичайно був. Якщо говорити про перехід братії на унію в 1712 році, то це було бажання братії і ніхто нікого не виселяв, вони так і залишилися в монастирі. А в ХІХ столітті їх всіх виселили, їх звинуватили в підтримці Польського повстання, відкрили судові справи, туди заселяли уже православних ченців з інших монастирів, з усієї Російської імперії. Виявилося, що це справа нелегка, того рівня, якого вимагав цар, не знаходилося монахів, які б за своїм рівнем моральності, за рівнем освіченості, відповідали тим вимогам, які уже були встановлені в Почаївському монастирі. Процедура передачі монастиря була порушена, бо на той час існувала греко-уніатська духовна колегія в Санкт-Петербурзі і цар своїм указом зазначив, що в передачі монастиря від василіан до православних, повинні брати участь представники греко-уніатської церкви, православної церкви, світські особи. Так от, коли було призначено роботу комісії, то греко-католиків не попередили, вони участь в цій комісії не взяли. Комісія працювала таємно, впродовж місяця були передані Російській православній церкві все майно, всі фінанси, церковні речі, все це перейшло до Російської православної церкви.
– Які унікальні реліквії є на території Почаївської лаври?
– Дві реліквії, які притягують уже сотні років паломників, з усього світу: Чудотворна ікона Божої Матері, відбиток стопи Божої Матері, які засвідчують, що Божа Матір відвідала цю місцевість.
– У попередньому інтерв’ю ми з вами обговорювали зміни у релігійному середовищі України під час війни. Ви тоді сказали, що заборонити Московський патріархат не можна. Як ми можемо повернути Почаївську лавру?
– Для того, щоб повернути Лавру національно зорієнтованим церквам, тобто нашим національним українським церквам, необхідно розірвати договір оренди.
– Яка конфесія має в ній правити?
– Своє право на Лавру заявила Православна церква України і заявила Греко-католицька церква, і зокрема чин Святого Василія Великого. Очевидно, треба виходити з рації сьогоднішнього дня, мені так здається. І не ставити питання “або-або”. А якщо ми поставимо “і”? Механізм розв’язання цієї проблеми не буде швидким, на мою думку, розв’язувати це питання потрібно дуже виважено. І критерієм повинен бути міжконфесійний мир в Україні.
– Чи варто це вирішувати зараз, під час війни, на вашу думку, чи краще зачекати?
– Цього не потрібно відкладати, раз церкви піднімають це питання, значить це на часі. І Московського патріархату там не повинно бути, однозначно. Є одне але, річ у тому, що на Почаївській горі збудований Преображенський храм. І ця територія не входить до складу заповідника, і це питання також потребує вирішення.
– Чи потрібно у цьому питанні проводити якісь громадські обговорення, на вашу думку?
– Вони виникнуть самі собою, неформальні в соцмережах, вже зараз ідуть дуже активно, є різні точки зору, і протилежні. До речі, це дещо так загострює це питання, бо інколи судження досить радикальні.
