Ідеальний слух та любов до музики їй передалися у спадок від дідуся по батьковій лінії, який був священиком та викладав у гімназії співи.
Натхненна композиторка та вчителька Тернопільської музичної школи № 1 ім. Василя Барвінського із 55-річним стажем, турботлива мама та дружина, надзвичайно сильна та мудра жінка. Такою знає і запам’ятає Тернопіль Зеновію Ярославівну Присухіну, яку Господь покликав творити вищу, небесну музику в обідню пору одного з найвеличніших християнських свят – 21 вересня, у Різдво Пресвятої Богородиці. Кажуть, хто відходить у Вічність у великі свята, – душа того потрапляє відразу до раю, той щасливий у Бога…
«Щастя — синій птах, якого тримаєш у руках якусь мить, а потім, ще через мить, він вислизає, і ти знову за ним женешся, — ділилася з читачами «НОВОЇ…» своєю життєвою філософією Зеновія Ярославівна, адже ми мали не одну нагоду для зустрічей з нею. — В мене таких миттєвостей багато, як і своїх власних маленьких перемог…»
Ідеальний слух та любов до музики їй передалися у спадок від дідуся по батьковій лінії, який був священиком та викладав у гімназії співи. У дитинстві вона обожнювала співати, проте, як це не дивно, про музику не мріяла і пов’язувати з нею своє життя не планувала. Як зізнавалася сама, була чемною дитиною, для якої думка батьків важила багато. Батьки ж дуже хотіли, щоб донька стала лікарем. Зеновія, слухаючи їх, вирішила вступати до Тернопільського медінституту, склала іспити, але пройти конкурс не судилося. «Очевидно, це не було моє, тож справжні здібності перемогли», — так оцінювала цю сторінку свого життя згодом.
Перші кроки в музиці Зеновія Ярославівна розпочинала у рідній Тернопільській музичній школі №1, де пропрацювала 50 років. Щоправда, вчилася вона тут недовго. Хоча й народилася у Тернополі, та незабаром батьки за направленням переїхали у Стрий, де Зеновія закінчувала середню та музичну школи. А потім була праця концертмейстера хору в Стрийському будинку вчителя та вступ до Дрогобицького музичного училища. Трудитися доводилося багато: 6-8 годин щодня займалася в училищі, а після першого курсу паралельно ще й працювала у музичній школі. «Навантаження було надзвичайно великим, — зізнавалася, — але один мудрий вчитель якось сказав мені: «Чим більше будеш завантажена, тим більше будеш встигати». Ці слова стали життєвим кредо Зеновії Присухіної: вона ніколи не зраджувала собі й завжди залишалася невиправним трудоголіком і надзвичайно сильною духом людиною. Власне, саме ці якості допомагали їй вистояти у найважчі моменти, коли інші уже давно здалися б…
Після закінчення музучилища Зеновія вступила до Львівської консерваторії, втім, навчання у ній через хворобу доньки змушена була залишити. Це було непросте випробування, яке вона гідно витримала – хворобу подолали. Разом з чоловіком, до речі, також талановитим музикантом і викладачем, Модестом Івановичем виховали двох донечок — Зоряну та Уляну, хоча музичною стежиною батьків вони не пішли. «Чому? Можливо, забагато музики було вдома, адже вона у нас звучала завжди», — з усмішкою казала Зеновія Ярославівна.
Зі щемливою ностальгією вона згадувала, як разом із чоловіком-скрипалем у середині 80-их у картинній галереї часто влаштовували музично-поетичні вечори, присвячені творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Дмитра Павличка, Ліни Костенко. У 2000-ому за пропозицією Зеновії Присухіної та з її участю на обласному телебаченні був започаткований цикл мистецьких телепередач, присвячений композиторам-класикам: «Музики глибоке джерело», «Весняна симфонія», «Ораторія вічності», «Соната Бетховена» та ін. А пісні на її музику часто звучать під час різних імпрез та урочистостей зі сцени ПК «Березіль», філармонії та драмтеатру, на радіо та телебаченні, їх співають не тільки її учні та знайомі, а й аматорські та професійні колективи і виконавці. Зокрема, кілька пісень взяла до свого репертуару Ніна Матвієнко.
Першу свою пісню Зеновія Ярославівна написала 20 років тому. «Все сталося досить несподівано, — згадувала вона. — Це було саме перед Великоднем. Мама моєї учениці підійшла до мене зі словами: «Дивіться, такі гарні слова поезії Василя Квасновського «Воскресіння», хтось би написав до них музику». Я сіла за інструмент і… заграла. Так у 1997 році народилася моя перша пісня. Потім я взяла інші слова…»
У 1999 році її пісні увійшли до збірок «Україні» та «Мелодії Тернового поля», а в Чикаго (США) вийшла збірка її вокальних творів на слова Богдана Лепкого. У 2002-ому — збірка вокальних творів «Чотири струни», а в 2004-ому – збірка колисанок «Співає тихо колискову мати». У її доробку — сотні пісень на слова Василя Стуса, Ліни Костенко, Ольги Чорномаз, Левка Крупи, Степана Сапеляка, Дарії Чубатої, Богдана Мельничука, Петра Сороки та інших поетів. Улюбленою ж була одна з перших — «Візьміть мене на крила, журавлі».
Зеновія Присухіна – лауреат обласної мистецької премії ім. Д. Січинського (2002 р.), лауреат обласних пісенних конкурсів «Голос серця» (1998, 2001). А її численні учні – призери обласного конкурсу піаністів «Творчість юних». Багато з них саме завдяки музичним здібностям та педагогічному хисту люблячої, та водночас надзвичайно вимогливої вчительки пов’язали своє життя з музикою. За багаторічну сумлінну працю на музично-педагогічній ниві Зеновія Присухіна у 2009 році була удостоєна Президентом високого звання — Заслужений діяч мистецтв України.
Любляча, та водночас вимоглива – до інших і передусім до себе. Мрійлива, та водночас стійка перед труднощами і навіть перед смертельно невиліковною недугою. Сильна духом, але з надзвичайно ніжною шляхетною душею. Такою вона була до останнього свого подиху… Такою залишиться в серцях усіх, хто її знав.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
