Від середи декілька громад Тернопільщини отримали звістки про загиблих військових — дев’ять воїнів із Бережан, Шумська, Зборова, Гримайлова, Копичинець та Білобожницької громади. Серед них — ті, хто загинув на фронті нещодавно, ті, хто помер від поранень уже вдома, і ті, чиї тіла повернулися через місяці після загибелі.
Бережани попрощались із чотирма
Найбільше втрат — у Бережанській громаді. За два дні місто поховало чотирьох.
Солдат Роман Шемлій народився в Бережанах (за біографічними даними ради — 21 березня 1992 року, у офіційному записі — 21.04.1992). Навчався в початковій школі села Рай та Бережанській школі №3, потім — у Поморянському ліцеї за спеціальностями водія вантажного транспорту та газоелектрозварювальника. Мобілізований 27 грудня 2024 року. Помер 14 лютого 2026 року під час проходження військової служби — обставин загибелі не уточнювалось. Залишив дружину, двох синів і матір. Похований 19 березня на кладовищі села Рай.
Того ж дня, 19 березня, поховали солдата Ростислава Маковського (22.06.1982). Народився і навчався у Бережанах — школа №1, Бережанський агротехнічний коледж та інститут за спеціальністю «Економіка». Пізніше переїхав до Львова: працював водієм, інженером у РЕМ, служив у Муніципальній поліції Львова, працював у Львівській районній державній адміністрації та директором приватного підприємства. Мобілізований 5 березня 2026 року — лише за десять днів до смерті. Служив курсантом 1 навчального взводу 2 навчального курсу школи загальновійськової підготовки військової частини А3211. Помер 15 березня 2026 року під час проходження служби. Залишив дружину, батька, брата та хресну. Похований на кладовищі села Рай.
20 березня Бережани поховали матроса Василя Придія — уродженця міста, відомого також під прізвищем Куречко (12.01.1972). Після школи №1 навчався у Київській школі фізико-математичних наук, потім служив строкову у морфлоті. Деякий час працював на Бережанському склозаводі, потім — за кордоном, де одружився та взяв прізвище дружини Придій. Повернувся в Україну, оселився в Чернівецькій області. У квітні 2022 року призваний до ЗСУ: служив в інженерних військах у підрозділі понтонних переправ, у жовтні 2024-го переведений до морської піхоти. Загинув 11 листопада 2024 року біля Богоявленки Волноваського району Донецької області. З того дня вважався зниклим безвісти — аж поки обставини не з’ясувалися. Залишив дружину, сестру, племінницю та племінника. За волею родини похований у рідних Бережанах — на Алеї Героїв кладовища села Рай.
Сержант Володимир Яворський (28.07.1968) — ще один бережанець, тіло якого ідентифікували через місяці. Навчався у школі №3, працював на Бережанському цегельному заводі, згодом — на заводі «Мікрон» та в Бережанській виховній колонії, у 2004 році вийшов на пенсію. Мобілізований 6 грудня 2023 року. Служив техніком-водієм другої прикордонної служби першої прикордонної комендатури швидкого реагування військової частини 9938. З 26 травня 2024 року вважався зниклим безвісти — як з’ясувалося пізніше, саме того дня він загинув від удару FPV-дрона поблизу Калинівки на Донеччині. Залишив дружину, доньку з сім’єю, сина, сестру та маму. Дату похорону мали повідомити окремо.
Загиблі з інших громад
13 березня 2026 року на Харківському напрямку — в районі Новопавлівки Ізюмського району — загинув молодший сержант Дмитро Петрук (24.04.1993) з села Пізнанка Гримайлівської громади, позивний «Тернопіль». Навчався у Глібівській загальноосвітній школі, здобув освіту у Вищому Професійному Училищі Технологій та Дизайну за спеціальністю виробника художніх виробів з дерева. У 2018 році одружився, переїхав до Хмельницького. Разом із дружиною виховував сина. 8 квітня 2022 року добровільно вступив до ЗСУ — до складу 54 ОМБР імені Івана Мазепи, обіймав посаду командира 3-го відділення 2-го розвідувального взводу розвідувальної роти. Після поранень та реабілітації повернувся на службу. Нагороджений «Хрестом 54 ОМБР», а у 2024 році — орденом «За мужність» III ступеня Указом Президента України. На момент загибелі служив начальником польової лазні взводу матеріального забезпечення батальйону безпілотних систем військової частини А0693. Дату зустрічі тіла мали повідомити додатково.
Старший сержант Данило Олексюк (02.01.1998) з Копичинецької громади — інструктор з бойової підготовки секції підготовки НГУ — загинув 1 лютого 2026 року від удару ворожого КАБу на Краматорському напрямку. Дату зустрічі тіла та похорону мали повідомити окремо.
Молодший сержант Ігор Медведєв (03.04.1972) із села Звиняч Білобожницької громади — токар відділення слюсарно-механічних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки — загинув у дорожньо-транспортній аварії поблизу Дмитрівки Богодухівського району Харківської області під час проходження служби. Зустріч тіла відбулась 20 березня о 13:00 у Катедральному соборі верховних апостолів Петра і Павла в Чорткові. Залишив дружину, сина та двох доньок.
Ігор Вівчарівський (1976) зі Зборова — про нього лише відомо, що рідні довго чекали доброї звістки. Офіційне підтвердження загибелі надійшло до Зборівської громади, голова якої Руслан Максимів написав: «Довгий час рідні жили надією та вірили, що Ігор Богданович живий». Деталі загибелі не повідомлялись. 20 березня об 11:30 у Зборові зустрічали траурний кортеж — біля каплички Юди Тадея поруч із коледжем. Похорон відбувся за адресою: вул. Петра Романівна, 17.
Помер від поранень, отриманих ще у 2023-му
Андрій Андрійчук (1969) із села Биківці Шумської громади — лікар ветеринарної медицини — у 2023 році був призваний до ЗСУ. У серпні того ж року під час бойового завдання отримав важке поранення, внаслідок якого втратив руку. Понад рік лікувався і проходив реабілітацію, після чого був звільнений з військової служби за станом здоров’я. 18 березня 2026 року помер у місцевій лікарні. Прощання відбулось 19 березня о 12:00 у Биківцях, похований на кладовищі в рідному селі Новостав.
Раніше ми писали про те, що від суботи Тернопільська область отримала дев’ять звісток про загиблих воїнів
Від суботи Тернопільська область отримала дев’ять звісток про загиблих воїнів
