Киянин Ілля Ігнатович разом з другом Сергієм Артюхом — досвідчені й затяті рибалки. Цього року їхня команда «Опілля Воблерок» бере участь у змаганнях Української Риболовної Ліги-2020 з ловлі хижої риби спінінгом з човна. Розмовляємо з Іллею про його шлях до спортивного захоплення, специфіку турнірів, а також підтримку риболовів найбільшою пивоварнею на Тернопільщині.
— З чого почалося ваше захоплення ловлею риби?
Любов до рибалки прищепив мені батько. Ми кияни, живемо на березі найкрасивішої ріки Європи — Дніпра. Часто їздили на природу усією сім’єю. Батько брав мене з собою у човен, ще коли я був зовсім маленьким. Спочатку просто спостерігав за ним, потім теж почав ловити рибу. Згодом мені це сподобалося. «Захворів» цією справою, почав їздити на рибалку сам. Але в якийсь момент зрозумів, що просто вудити рибу мені вже нецікаво — хочеться нових викликів. Ми ж, чоловіки завжди намагаємося позмагатися, виділитися у чомусь. І з риболовлею те ж саме.
У звичайний риболовний спорт я не прагнув потрапити, тому що там практикують ловлю риби на швидкість. Ця риба не завжди крупна, красива й трофейна. А я любив вудити великих риб, з якими не соромно й сфотографуватися. Тому з часом мене зацікавили змагання спортивної риболовлі в особливому форматі. З’явилося бажання кинути собі виклик в інших обставинах.
— У чому особливість цих змагань?
— Праобраз таких турнірів зародився у США з ловлі басса, тобто окуня великоротого. Кілька років тому подібні змагання почали проводити в нас. В Україні турніри зі спортивного риболовства організовує Українська Риболовна Ліга (UFL). Мені до вподоби цікаві вимоги, широке висвітлення змагань та контроль учасників через відеокамери і GPS трекери. Протягом турніру фіксується ловля здобичі, місцезнаходження кожного екіпажу— все максимально чесно, відкрито, прозоро.
Правила вимагають від рибалок ловити велику красиву рибу, адже зважувати щодня дозволено лише п’ять найкрупніших рибин. І обов’язково живих. Ми навіть вчимося рибу правильно зберігати, щоб вона прибула до фінішу в хорошому стані. Головний суддя оцінює чи вона неушкоджена. Тобто, згідно вимог, наша рибалка має бути дружньою до екології.
— Рибалки змагаються одноосібно чи у командах?
— Змагання командне. У кожній з команд — по двоє осіб. Я починав свою участь у турнірах з іншим колегою по захопленню, але тепер рибалю разом зі Сергієм Артюхом. У Сергія — чималий досвід у спортивному рибальстві. Він прийшов у турніри UFL з риболовного спорту. Раніше брав участь у змаганнях, які відбувалися під егідою Київської обласної федерації риболовного спорту. Я та Сергій представляємо команду «Опілля Воблерок».
— Як компанія «Опілля» підтримує вашу команду у змаганнях?
— Нам дуже поталанило, що є така корпорація «Опілля», яка підтримує правильні починання і риболовний спорт. Ми задоволені співпрацею із «Опіллям», адже отримали можливість взяти участь у змаганні з ловлі хижої риби спінінгом з човна UFL-2020. Корпорація «Опілля» допомогла нашій команді у підготовці до турніру. А підходимо ми до цього питання серйозно, ґрунтовно.
Зазвичай з Сергієм приїжджаємо на водойму за п’ять, а то й десять днів до початку змагань. Варто зазначити, що вони відбуваються у різних областях України. І якщо риба всюди однакова, то водойми — різні. Кожна з них має свої нюанси, специфіку, які треба вивчити, бо ж ніхто не хоче осоромитися під час турніру, всі прагнуть до перемоги.
Отож ми приїжджаємо раніше та знайомимося з нею. Обмежень щодо відстані немає. Можемо об’їздити й 100 км водосховища. Для цього потрібен потужний швидкохідний катер, гроші на паливо. Також необхідно використовувати й високоякісну рибопошукову електроніку. Зараз техніка до такого дійшла, що рибу добре видно на ехолотах. Якщо навчитися добре користуватися, то можна визначати навіть вид. А є ще організаційні внески, необхідність орендувати риболовну базу, чимсь харчуватися. Захоплення дороговартісне. Тому підтримка «Опілля» для нас вагома. До речі, тернопільська пивоварня фінансово сприятиме нам у всіх трьох етапах змагань. Перший з них вже відбувся.
— Які результати здобула команда «Опілля Воблерок» у дебютній частині цьогорічного рибальського змагання?
— Перший етап, на жаль, відтермінували через карантин на літо. Що особливо образливо: учасникам остаточне рішення повідомили за день до початку змагань. Хоча воно, з огляду на небезпеку коронавірусу, виправдане.
Готуючись до першого етапу, наша команда серйозно відтренувалася, вивчила всі особливості водойми. Більше того, нам вдавалося ловити крупну красиву рибу, щуки заважували по 8-10 кг. Але перший етап UFL-2020 відбувся у липні й не на тій водоймі, де попередньо планувалося. «Опілля Воблерок» зайняла 10 місце з 22 екіпажів-учасників. Нам не щастило на крупну здобич. Ми впіймали багато риби, але кожна важила трохи більше кілограма.
Літній етап зазвичай найскладніший: риба «капризна», особливо хижаки. Восени і навесні вони не так активно полюють і харчуються, тому маємо великі сподівання на дві наступних частини змагання. Одна відбудеться наприкінці вересня, а фінальна — у листопаді. Адже турнір UFL традиційно проводять у три етапи по два тури. Змагаємося два дні підряд три рази на рік.
— Які емоції дарує вам улюблене хобі?
— Адреналін, відчуття що ти змагаєшся не з рибою, а конкуруєш з людьми. Тому хочеш і прагнеш навчитися ловити краще, ніж твої суперники. Так званий змагальний адреналін на турнірі в 3-5 разів більший, ніж на звичайній рибалці.
А ще, вірите, на турнірах не буває таких днів коли не клює. Зазвичай саме так риболови пояснюють свої невдачі. Але коли з водойми повертається 30 човнів, все одно хтось привозить трофеї. За будь-якої погоди. Адже турнір під неї не підлаштуєш. Холод, мороз, дощ чи буря, а ми виїжджаємо на ловлю. Звісно, такі змагання — це і зустріч з друзями, спілкування, обмін емоціями. Така довга-довга рибалка в хорошому розумінні цього слова.
Фото з архіву Іллі Ігнатович
