Золотиться куполами Волинь. Сяють вони на величних соборах та маленьких капличках, дерев’яних та мурованих храмах, на монастирях та духовній академії. Понад тридцять бань для наших святинь змайстрував тернополянин Олег Фандалюк, а всього по Україні – майже пів сотні! Робить таку Божу справу разом зі своїми синами. Каже, купол – це наче образ небес, а золотий колір уособлює вічність і небесну славу.
Крити бляхою батько навчився у Комі
Рід пана Олега ведеться з Лосятина Кременецького району, що неподалік Почаєва. Його батько Лаврентій колись керував «Просвітою». За це загримів аж у Комі. «Совєти» вислали чоловіка на край світу, аби не збурював селян своїми патріотичними настроями. Повернутися додому довго не міг. У цьому краї тайги та морозів Лаврентій навчився крити бляхою хати.
Дружина їздила у Комі до коханого, аби підтримати. А звідти синочка в Лосятин привезла, Олега.
– Пізніше батько повернувся до нас, та вже довго не прожив. Він на засланні тяжко захворів, а тут помер, – із сумом згадує Олег Лаврентійович. – Але встиг навчити мене працювати з бляхою.
Чоловік розповідає, що колись шоферував, але час від часу крив людям хати. Та коли розпався Радянський Союз, з’явилася думка почати відновлювати бані на храмах. Перший купол разом з найстаршим сином Володею, який тоді ще школярем був, поставив на церкві в Росії, куди їздили на заробітки.
– Знаєте, гарно вийшло, – усміхається майстер. – Я задумався: а чого б вдома це не робити?
Сини підростали, вже й менші стали долучатися до татової справи. Встановили Фандалюки баню на храмі в рідному Лосятині, тоді на інших церквах у своїй області, сусідній Волині і навіть аж на Миколаївщині! Слава про порядних майстрів із золотими руками розлетілася ген-ген!
«Ще одна церква з наших рук вийшла»
За 28 літ поклик душі переріс у велику і благочестиву родинну справу. Пан Олег зізнається: щоразу, коли кожен їхній новий купол маківкою впирається у небо, відчуває на серці неймовірне тепло. Тішиться: «Ще одна церква з наших рук вийшла!»
Гордиться пан Олег своїми синами-соколами. У кожному – Володі, Іванові та Ігорю – бачить гарного господаря, талановитого майстра. Просить у Бога для них здоров’я і духовної опіки. Розповідає, що повсякчас відчуває поряд Господню присутність. І те, що якось старший син зловив середульшого, під яким на висоті 18 метрів провалилося риштування, називає не інакше як Божим провидінням.
Тож кличуть Фандалюків у міста та села й вклоняються за добру роботу. Зараз хлопці трудяться над тритонним куполом для новозбудованого храму у селі Рудка-Козинська Рожищенського району. Люди дали їм житло, стараються завжди чимось добреньким погодувати. Ось-ось готова баня засяє! А там, мріється, владика освятить хрести і саму святиню – і буде в селі своя українська церква.
Аби давня мрія громади здійснилася, дбає про це і шеф-редактор «Вісника+К» Євген Хотимчук, уродженець Рудки-Козинської. Бо будівництво храму – то неймовірно велике, богоугодне, святе діло.
На жаль, не зможе побачити всієї величі церкви настоятель парафії Святого Духа села Рудка-Козинська священник Микола Коновалов. Днями він передчасно відійшов у Вічність. Громада в скорботі через втрату свого духовного наставника, який так мріяв відслужити службу Божу в новому храмі.
Наталія КРАВЧУК
