Святопреображенський василіанський монастир в селі Підгора Тернопільської області – пам’ятка архітектури XVII століття. Відомий також під назвами Теребовлянський монастир (до Теребовлі 3 км), Підгорянський монастир (знаходиться неподалік села Підгора), Семенівський монастир (монастирю належало село Семенів), Угорницький монастир. Згідно Специфікації документів і фундацій Василіанських монастирів, яку пред’явив прокуратор Чину Святого Василія Великого Севастян Янковський у 1766 році, обитель засновано ще в давньоруський період за часів Василька Ростиславовича і його брата Володаря у ХІІ столітті. Перший монастир був дерев’яний, збудований на невеликій горі, неподалік від річки Серет. Для захисту від ворогів його обнесли частоколом, земляним валом і ровом. Монголо-татарські війська хана Батия зруйнували монастир.
Перша письмова згадка про обитель датується 1650 роком. 8 липня 1663 року польський король Ян ІІ Казимир видав у Шаргороді фундаційний акт, яким підтвердив право монастиря на село Семенів, землі навколо нього та млин. В цій грамоті зазначалось, що монастир існує вже дуже давно і землі села Семенів йому здавна належать. 26 жовтня 1670 року польський король Михайло І Корибут Вишневецький підтвердив привілеї монастиря, які йому надав король Ян ІІ Казимир. 30 грудня 1679 року дружина теребовлянського старости Луки Маковецького надала нові привілеї монастирю. 26 лютого 1689 року польський король Ян ІІІ Собеський також підтвердив старі та надав нові привілеї Підгорянському монастирю.
У XVIIІ столітті монастир обнесли кам’яними мурами з 4 круглими наріжними вежами і надбрамною вежею. Його мури у формі трапеції утворювали могутню фортецю. Висота стін 5-6 м, довжина західної стіни – 141 м, східної та північної – 85 м, південної – 75 м. Кутові вежі були двоярусними, висотою 6-7 м, з бійницями. В північній стіні зведена прямокутна триярусна надбрамна вежа з в’їздною брамою у формі арки. В одному з ярусів знаходилася капличка Покрови Пресвятої Богородиці. Надбрамна вежа зведена у 1716 році при ігумені Діонісії Александрійському, про що свідчить фундаційний напис на західній вежі. В південній стіні були невеличкі другорядні ворота, які виходили в сторону річки Серет. Північно-західна вежа слугувала ченцям за астрономічну обсерваторію. На території монастиря знаходились церква Преображення Господнього, келії, трапезна. У документах 1747 року згадується також дерев’яна церква Івана Хрестителя. Церква Преображення Господнього тридільна в плані, оборонного типу з елементами готики і ренесансу. У верхній частині нефа, п’ятигранної апсиди і в триярусній квадратній вежі над притвором знаходились бійниці. До апсиди церкви примикав корпус келій довжиною 63 м, шириною 10 м, в якому знаходились також кухня і трапезна.
У XVIII столітті обитель стала важливим духовним і просвітницьким центром для монахів. В цей час в монастирі проживало 19 ченців, тоді як в інших обителях – від 2 до 5. У 1711 році ігумен монастиря Діонісій Александрович був учасником першого з’їзду об’єднаного чернецтва в Уневі. За ігумена Іраклія Костецького в монастирі почали викладати богослів’я, філософію, астрономію для ченців, було зібрано велику бібліотеку.
Монастир був відомий завдяки іконі Теребовлянської Матері Божої. У 1673 році турки взяли в облогу Теребовлю. Городяни гаряче молились перед іконою Матері Божої, яку з собою принесли ченці-василіани з Підгорянського монастиря. Ординці намагалися підірвати замок, але міни вибухали і не завдавали шкоди оборонним мурам. Турки бачили Діву в білих шатах, яка ходила по мурах і відвертала кулі. Задля кращої безпеки єпископ Йосип Шумлянський вирішив перенести ікону до собору святого Юра у Львові, де вона зберігається і дотепер.
За австрійських часів закривались багато монастирів, які не брали участі в народній просвіті або опікою над хворими. 1 січня 1789 році імператор Йосиф ІІ закрив Підгорянський монастир. 6 монахів перевели до інших монастирів. Монастирські книги передано до Бучацького монастиря і Львівського університету. Монастирське майно роздали в церкви Теребовлянщини: головний престол – в Янівський костел, іконостас – в цекрву святого Михаїла села Могильниця, великий дзвін – в церкву Пресвятої Трійці села Зарваниця, 12-раменний підсвічник – в теребовлянську синагогу. Монастирські будівлі купив за 704 флорини і 30 крейцарів граф Дідушицький.
У 1867 році проведено перші консерваційні роботи під керівництвом Мечислава Потоцького, консерватора пам’яток східної Галичини, і заборонено розтягувати монастир на будівельні потреби. На початку ХХ століття стараннями місцевого пароха храм перекрили бляхою.
Під час Першої світової війни монастирські будівлі зазнали пошкоджень. Російські солдати підірвали одну з веж. У 1926 році проведено консерваційні роботи. Після Другої світової війни монастирські мури почали розбирати на будівництво доріг, а з 1960-х років на території колишнього монастиря розташувалася військова частина. Було підірвано одну з веж.
У 1993 році церкву Преображення Господнього передали парафіянам села Зеленче та Підгора. Спочатку місцева громада самостійно ремонтувала храм, без будь-якого проекту. У 1996 році завершилась реставрація храму за проектом Зиновія Лагуша. У 2002 році військову частину перевели в інше місто. На даний час відновленою є тільки церква Преображення Господнього. Надбрамна вежа збереглась до рівня 3 ярусу, із чотирьох наріжних веж залишились лише дві. У 2011 році проводились роботи над відновленням східної вежі і східного муру.
Фото: Тарас Савчук
