— Виглядаю на свій вік добре, бо перейшов більше на підніжний корм — траву. П’ю чаї з трави, вино з трави. Стараюся мало їсти м’яса, — розповідає — 78-річний Олесь Гопанчук із селища міського типу Заводське Чортківського району Тернопільщини. Чоловік виготовляє домашнє вино з трав. – пише «Газета по-українськи».
З Олесем Купріяновичем розмовляємо в його двокімнатній квартирі на другому поверсі. Тут мешкає з дружиною Олександрою. У вітальні — старі радянські меблі. Над диваном висить ікона Богоматері.
До виходу на пенсію працював лікарем-невропатологом. Вино з трав робить за методикою виготовлення ліків.
— Беруть рослинну речовину, додають води чи спирту. Настоюється до 10 днів, — каже Олесь Гопанчук. Він у блакитній сорочці і спортивних штанях сидить на дивані.
— У мене в хід йдуть також віночки, які святять у церкві. Я їх пропускаю через м’ясорубку. На 10-літровий слоїк кладу 10–12 ложок трави.
На 4 літри води розчиняю кілограм цукру, теплим заливаю. Щоб гарно грало, обов’язково треба додати 50–70 грамів дріжджів. У травах є свої, але дуже мало.
Вина з трав — лікувальні. Можна зробити для покращення роботи серця. Треба дати глід, собачу кропиву, листя моркви, — продовжує Олесь Купріянович. — Вино п’ю через два місяці, тричі на день по 50 грамів. Добре почуваюся. А дружина не любить. Ви зараз самі попробуєте, яке на смак.
Виходить на кухню. Приносить пляшку. Витирає рушником.
— Хіба наші люди вміють пити вино? Тож показують по телебаченню, як це треба робити. Нє, нам дай склянку. Кинув одну, кинув другу. А потім дивиться — двоє стоїть чи один.
Відкорковує пляшку. На саморобній етикетці пише “Чорне трав’яне”. Внизу — “О і К”.
— Це означає “Олександр і компанія”, — сміється чоловік. — Компанія будь-яка, та, що п’є вино. Хто приходить у гості, пригощаю. Це спочатку було чорне, та вже висвітлилося. За градусами, як італійське — 11–12. Можете сміло йти на експертизу.
Розливає вино у стограмові стопки на підвіконні. Куштуємо солодкувато-гіркуватий напій. На запах — як бальзам.
— Самі трави всі гіркі, — пояснює Олесь Купріянович. — Горілки не п’ю. Двічі переніс інфаркт. Останній — півроку тому. Обидва — на нервовому напруженні. Але знав, що не помру. Я ще не все зробив.
Хоч я і невропатолог, нема для всіх однакової дієти, однакової випивки й однакових порад, як керувати своїми емоціями. Але точно знаю — старайтеся завжди заснути із заспокійливою думкою.
Завжди питайте себе — воно мені потрібне? Якщо комусь валиться, прийди поможи. Але не лізь у чужу сім’ю.
Недавно бачив — дві жінки стояли коло паркану. Через дві години йду з магазину, а вони далі стоять і говорять. Яка Верховна Рада може бути у тих жінок, які пліткують дві години коло паркану?
Безвідповідальність людей до самих себе інколи пригнічує. Підходить до мене один і каже: “Доктор, я так мало отримую грошей, що навіть не хватає на чай”. А я кажу: “Найкращий англійський чай складається з листя малини, листя суниці, листя чорної смородини, ще якесь листя і тільки 20 відсотків справжнього чаю. То піди собі купи пачку заварки, накриши листя й матимеш гарний, англійський, справжній чай”.
Тримаю курей у хліві недалеко від будинку. Зробив їм загату. Три-п’ять яєць буває на день. Треба лише бажання ходити рвати курям зелень. Нєа, потрібно сидіти коло тілєвізора і скаржитися. Якщо людина над собою не працює, обростає мохом. Починає смердіти, як пеньок.
На прощання дякую за вино. Олесь Купріянович проводжає до під’їзду.
— Я колись був мисливцем, — говорить дорогою. — Ви ніколи не їли зайця, замоченого у вині? То оця юшка, де вимочується, набагато смачніша, ніж м’ясо.
Два роки працював в Італії
Олесь Гопанчук прожив з дружиною Олександрою 50 років.
— Жінка — на сім років молодша, — каже Олесь Гопанчук. — Працювала лікарем-терапевтом. Вино з роками стає краще, а жінка — це вічна загадка. Я її природу не розгадав. Але якби розгадав, вже було б неінтересно.
1999-го на два роки поїхав на заробітки до Італії. Доглядав 78-річного діда. Дружина лишилася вдома. Якось італійка попросила піти до магазину за продуктами. Пішов. Побачив рекламу “Рай — із тобою”. Це надихнуло написати такі слова: “Те, що маємо, не цінуємо, а загубимо — плачем. Часто маємо ми рай, та його не бачим”. Сумував тоді за Олександрою. З нею виховали двох синів. Старший працює невропатологом у Чорткові. Молодший вкладає вікна й двері.
Автор: Наталія ЛАЗУКА
