“У нас усе згоріло – гроші, документи, одяг… Нічого не залишилося. Ми з сином практично просто неба, а допомоги чекати ні від кого…” .
Біди їй наробив колишній чоловік Володимир, який, не шкодуючи нікого, у ніч на третє червня підпалив… хату. Марія дивом врятувалася, адже тієї страшної ночі заснула не в спальні, куди палій кинув пляшки з горючою сумішшю, а в іншій кімнаті. Все сталося миттєво. Практично за кілька хвилин вогонь знищив майно, нажите роками, й залишив Марію та її п’ятирічного сина Іллю на вулиці…
Усе почалося відтоді, як Марія після шести років шлюбу розлучилася зі своїм чоловіком-деспотом. Ті шість років солодкими також не назвеш, адже Володимир часто піднімав на неї руку, не раз доходило й до лікарні. Але навіть після розлучення пекло не закінчилося. Щоб помститися за розлучення, Володимир почав погрожувати Марії, що обіллє її кислотою, спалить хату, жити спокійно їй не дасть. З такими ж погрозами телефонував до її тітки та брата.
Відтоді життя Марії – суцільні страх і відчай, бо змінити щось вона не в силі. Не раз зверталася за допомогою до поліції, писала на деспота заяви, однак усі вони поверталися із позначкою “інформація не підтвердилася”. І от через бездіяльність поліції, яка ігнорувала звернення беззахисної жінки про допомогу, у ніч на третє червня Володимир скоїв те, що погрожував. Розбивши цеглою вікно у спальні, кинув туди три пляшки з невідомою горючою сумішшю. Вогонь миттю охопив будівлю зсередини, від високої температури поплавилася техніка, згоріла навіть підлога…
спалили хату1– Я прокинулася від шуму, – неначе страшний сон згадує Марія. – Забігла до спальні, але щось виносити вже було пізно, потрібно було рятуватися самій. У чому вибігла на подвір’я, у тому й залишилася. Викликала поліцію й пожежників. Зателефонувала також до колишнього чоловіка, бо навіть у стані шоку розуміла, що це його рук справа. Спочатку були гудки, а потім зв’язок взагалі обірвався…
Як виїжджати з Бережан, є такі місця, де немає мережі. Тікав, не інакше… Але найгірше те, що розслідування у цій справі триває вже півтора місяця й нічого не зроблено. Слідча Галина Олексів, яка веде справу, з нами практично не спілкується. Відомо лише, що є результати експертизи горючої суміші, але їх не можуть забрати з Хмельницького, бо… в поліції немає грошей. Володимира також не допитали, бо в них, бачте, недостатньо доказів для допиту, а він – єдиний підозрюваний… А тепер слідча ще й у відпустку пішла і справи нікому не передала.
Марія не сумнівається у винуватості Володимира, адже, знаючи його паскудний характер, упевнена, що він міг зробити що завгодно. А тим паче, що до розлучення вони мешкали у цьому будинку, тому він добре орієнтується на подвір’ї, знає, де лежить цегла, якою й розбив вікно у спальні… Зрозуміло, що Володимир хотів помститися Марії, тому усе ретельно спланував. А за кілька днів до цього забрав сина до себе у Волинську область, куди повернувся після розлучення, і не врахував лише одного – що Марія не буде у спальні.
– Я зверталася до поліції із заявою, щоб проти нього також порушили кримінальне провадження за замах на вбивство, бо фактично так і є, але слідча цього не взяла до уваги, – бідкається жінка. – Ніколи не думала, що поліція і прокуратура у нас такі байдужі, за стільки часу навіть пальцем не поворухнули. А мені досі страшно за своє життя, боюся, що колишній чоловік на цьому не зупиниться, бо він знову телефонує до моїх родичів, щоб дізнатися, в кого я зупинилася. А я працюю ще й у нічні зміни і відпустки взяти не можу, бо потрібні гроші, щоб хоч якийсь одяг купити, квартиру найняти, бо до хати ще не скоро повернемося. Та й Іллюшу треба забрати, бо він досі з Володимиром…
А ще не знаю, як сказати братові про нещастя. Будинок записаний на нього, а він уже більше року на війні. Повернеться – тоді й поговоримо, наразі не хочу його тривожити. Якби поліція почала хоч щось робити, може, ми з сином отримали б хоч якусь компенсацію…
Вже не знаю, куди і до кого звертатися. Усі владні пороги пооббивала, всі обіцяють допомогти, але тієї допомоги не видно… Отак і залишилася наодинці зі своїм нещастям, і нікому нема діла до моєї біди…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
