Едуард, який донедавна жив у Польщі і працював автомеханіком, повернувся в Україну на початку повномасштабного вторгнення Росії. Він вирішив добровільно приєднатися до Збройних Сил, аби боронити свою країну.
Спочатку рідні намагалися відмовити його, вважаючи, що такого кроку не потрібно. Утім 27 лютого він рушив до лав добровольців.
Без попереднього військового досвіду Едуарду не одразу вдалося потрапити до війська. Лише в травні його прийняли у навчальний центр для підготовки на посаду операторa переносного зенітного ракетного комплексу (ПЗРК).
Після навчання він став військовослужбовцем 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. Спочатку обіймав посаду стрільця-зенітника, а тепер служить навідником на 155-мм гарматі М-777.
Едуард розповідає, що його підрозділ брав участь у Запорізькому напрямку, виконуючи завдання з контрбатарейної боротьби, знищення ворожої артилерії та техніки.
Також він служив під час наступу на Курському напрямку: “6 серпня відкрили по ворогу вогонь… через 12 годин перетнули кордон”, — згадує він.
Змінюється й характер бойових дій: якщо раніше ворог використовував лише поодинокі дрони, то зараз їх значно більше — FVP-дрони, дрони на оптоволокні. Це ускладнює виконання задач, змушує бути максимально обережним у пересуванні та розкритті позицій.
Попри всі труднощі, Едуард зберігає мотивацію: “Потрібно працювати і продовжувати свою роботу”, — каже волонтер і військовий.
Для нього важливо, аби цивільні розуміли, що “втома від війни” — це не просто вираз, а частина реальності, в якій багато хто живе, але яка не виправдовує байдужості.
