Минуло вже три з половиною роки від резонансного трагічного випадку у тернопільській міліції — 28 березня 2013-го року у міському відділку на вул. Коновальця знайшли застреленим старшого прапорщика міліції Олега Липницького, проте справу досі не розкрито.
Слідчі прокуратури, які мали б встановити обставини загибелі працівника міліції, «тримаються» за зручну для слідства версію про самогубство. Утім, факт самогубства рідним так і не підтвердили доказово. Натомість вдова загиблого Тамара Липницька самотужки провела розслідування і знайшла чимало доказів фабрикування справи. Прокуратура уже тричі закривала кримінальне провадження, а суд тричі повертав на дорозслідування. Минулих вихідних «НОВА…» зустрілася з Тамарою Липницькою, щоб дізнатися, що нового вдалося з’ясувати за цей час.
Свідки ховають очі…
— Щоразу, коли навідуюся в прокуратуру і подаю клопотання, слідчі усіляко уникають зустрічі, але ж я не вимагаю чогось надзвичайного, просто хочу чесного розслідування, — каже пані Тамара. — Якби було самогубство, то це довели б
за тиждень. Слідство не має жодних доказів самогубства, тому просто «тягне час», сподіваючись, що мені не вистачить сил іти далі. Та я доведу справу до кінця, бо впевнена, що Олег не стріляв у себе. Правда про той фатальний ранок відома чотирьом співробітникам міліції, які були у відділку в момент трагедії, але вони мовчать. Навесні цього року я таки домоглася повторного допиту їх у моїй присутності. Вони ховали очі і говорили завчене: «Ми спали й нічого не чули». Але як могли не чути? Під час слідчого відтворення пострілу у відділку аж гриміли стіни, а мої свідки, які стояли в різних місцях, стверджують, що було чути звук до сусідніх будинків. Отож, або правоохоронці брешуть, або постріл робили з глушником, тоді чому про це не йдеться у справі? На мої запитання один із свідків почав грубіянити, мовляв, вийдемо на вулицю, поговоримо. Чи хотів пригрозити, чи звик залякувати…
Ще один важливий фігурант у справі — затриманий тієї ночі рецидивіст, якого незадовго перед тим випустили із в’язниці. Він нібито перший побачив Олега застреленим. Виявляється, оперативники доправили його у відділок, залишили у коридорі і… пішли спати. Як таке взагалі припустиме? Якщо ніхто не бачив моменту пострілу, то не виключено, що затриманий міг вбити мого чоловіка…
Постріл зліва чи справа?
— Вагомим аргументом у розслідуванні міг би стати відеозапис із камер спостереження, проте чомусь саме запису з чергової частини, де сидів Олег, нема. Думаю, його просто знищили, бо на початках один із слідчих міської прокуратури проговорився, що є відео, на якому видно, як усе сталося, — продовжує пані Тамара. — Є сумніви і щодо повноти відео-
запису з коридору відділку, оскільки ще до передачі його експертам чомусь було здійснено перепакування, про це свідчать різні маркування пакетів, але на це абсолютно не реагує слідство. На суді я подала клопотання здійснити за мій кошт повторну незалежну експертизу відеозапису у київському експертному центрі, суддя виніс відповідну ухвалу, проте слідчі без моєї згоди зробили експертизу у Львові, де все під копірку переписали з попереднього документа.
Постріл було здійснено нібито з пістолета Макарова, який Олег мав при собі. Проте тут чи не найбільше грубих розбіжностей. Слідчий, який першим оглядав тіло, чітко зазначив про вхідне вогнепальне пошкодження у ділянці лівого тім’яного горба. Такі дані були й у перших висновках прокуратури, та коли я подала клопотання про те, що чоловік не був шульгою, до того ж на фотографіях, які слідча група «підганяла» під самогубство, пістолет лежить під правою рукою на животі в Олега, все швидко переписали під правий бік. А розбіжність пояснили «опискою». Важливо, що під час повторного допиту перший слідчий підтвердив свої слова, мабуть, не хоче брати на себе відповідальність за подальші фабрикування. У матеріалах відсутні фотографії входу і виходу кулі. А це найголовніший момент справи. Натомість є знімки, де чоловіка рівненько «склали», але кожен криміналіст підтвердить, що після пострілу і раптової смерті людина так акуратно не падає. І ще один момент: затвор пістолета на фото у крайньому задньому положенні, що мало б свідчити про вистріл останнього набою. А за словами слідчого, у магазині пістолета було ще сім набоїв. Отже, було втручання у зброю до моменту фотофіксування. Тоді запитання: хто це робив і для чого?
У мене є свідки-медики, які перед похованням оглянули травми Олега і нині готові підтвердити, що вхід був із лівого боку. Не може слідство пояснити й те, звідки взялися численні переломи задньої частини черепа, від кульового пострілу такого не могло статися. Я бачила у чоловіка металеву пластину на голові, якою зафіксували череп… Слідчі її не помітили… Припускаю, що Олега могли перед тим добряче побити, а вже потім пристрелити… До глибини душі вражає, що тодішній керівник міліції Віктор Сак, який прибув у відділок, замість того, щоб розібратися в усьому, усміхався до присутніх і мило розмовляв…
Понятих взагалі не існує
Через кілька годин після трагедії до редакції «НОВОЇ…» телефонувала невідома жінка, яка повідомила про смерть співробітника міліції. Вона запевняла, що це не самогубство, просила писати, аби не приховали правду. Оскільки жінка назвала Олега не його прізвищем, а прізвиськом, яким його кликали у міліції, то, ймовірно, це була людина, наближена до правоохоронних органів. Звісно, це не є аргументом у розслідуванні, проте слідчі навіть не перевірили це джерело, яке, можливо, могло б
надати важливу інформацію.
— Насправді прокуратура не розслідує, а імітує процес, — обурюється пані Тамара. — Так і не допитали рецидивіста, який перебував у відділку. Слідчі запевняють, що не можуть його знайти, а він тим часом спокійно ходить Тернополем. «Будемо вдячні, якщо ви нам його приведете», — каже слідчий. «Ви при здоровому глузді?!» — відповідаю. Їм не потрібні його свідчення. До речі, понятих, яких нібито кликали на місце події, взагалі не існує. Я взяла дані про них, поїхала за вказаними адресами, але таких людей там ніколи не було. Усе це фабрикування! Слідство спотикається на суцільні розбіжності та брехливі свідчення. Щоб з’ясувати правду, є лише один вихід — ексгумація тіла. Розумію, що мені буде важко пережити це, але я готова. Найважче вже пройшла і ніхто мене не зупинить — я дізнаюся правду про смерть Олега…
Cофія Громницька
Джерело: НОВА Тернопільська газета
