оли в селах на своїй землі працювали господарі, то до посильної праці залучали дітей. Вони допомагали збирати врожай, випасати худобу. З особливим задоволенням пасли восени, коли копали картоплю. Діти палили з неї бадилля і пекли бараболю. Припечена, з попелом ‒ вона дуже смакувала.
На пасовиську бавилися, розважалися. Виникали в уяві дітей думки, що спричиняли до корисних справ: як вшанувати маму, як провести свято Матері, обговорювалися гарні і погані вчинки ровесників.
Так пригадував старший мешканець Золотого Потоку Золотопотіцької громади, в минулому Бучацького, теперішнього Чортківського району ‒ Михайло Євстахович Крисінський, 1910 року народження. Його цікаву розповідь охоче слухали, записували дівчатка і хлопчики із ансамблю „Галичаночка”, який у 1989 році організувала, керує ним викладачка музичної школи цього села Галина Ярославівна Побуринна-Чорній. У 1994 році за творчі успіхи „Галичаночці” присвоєно звання зразкового аматорського обрядово-фольклорного колективу. На основі спогадів шановного Михайла Євстаховича, що записали діти, пані Галина у 1999 році склала своєрідний сценарій. Його присвячено Дню Матері.
Сцена ніби луг, вкритий квітами. Молодші діти їх збирають, приносять старшим, які сидять на пеньках і плетуть вінки, складають букетики. Всі співають:
Веселе при мамі дитяче життя.
Нас горе не давить, не тисне журба.
Сміємось, співаєм, гуляєм щодня ‒
Щасливе при мамі дитяче життя.
В зимі на санчатах в за́води женем,
Весною з цвіточків віночки плетем.
У літі в садочку грушки зрілі рвем.
А в осінь у полі картоплі печем.
Славко: Я люблю печені картоплі.
Всі: І я, і я.
Славко: Коли жену худобу пасти, то мама вкинуть до торби гарних гладеньких бараболь. Вони знають, що ми любимо їх пекти у полі.
Зеньо: Хто б то ще з дому ніс бараболі! Я піду до чийогось ближчого городу, та й виберу собі скільки хочу.
Катруся: То значить ‒ накрадеш в чужім городі?
Зеньо: Та ні, я так собі візьму.
Славко: Візьму так, щоби ніхто не бачив.
Даруся: Беруть щось чуже, аби ніхто не бачив, тільки злодії. А коли так робиш, то значить і ти злодій. А як злодій, то ти не наш товариш.
Славко: Як візьмеш з чужого городу бараболі, то візьмеш із чужого саду яблучок, а ще сметанку чи цукор, аби мама не виділи, гроші. А там і до чужих кишень вже не трудно буде. Чи ти знаєш, що сталося з Михайлом, старшим братом Богдана? Він змалку був пустий, до чогось доброго нездатний. Але залізти в сад чужий, курити, лаятися поганими словами ‒ до того він був перший. Тато його помер, а мама лагідне серце має. Карати жалувала, а добре слово до нього не доходило. І так він розпустився, що горівку пив, в карти грав на гроші, по сусідських коморах лазив.
Катруся: Певно, в чужих селах комори чистить ?
Славко: Де там! Сільські комори не для нього! Кажуть, що він подався до міста, бо з нього неабиякий злодій і розпусник. А також колись починав (до Зеня), як ти тепер, з маленького.
Катруся: А його брат Богданко не злодій.
Славко: Богданко, сестра Ксеня ‒ то потіха їхній матері. Думаєш, її серце не болить за таким сином?
Зеньо: Правду кажуть. Чого я так робив? Хіба знаю?
Даруся: Так, так, Зенку, з маленьких злодіїв робляться великі. А чи у тебе нема душі, щоби ті злочини не тяжіли на ній?
Зеньо: Маю, маю душу. Як ви мені про це сказали, то чую, що тяжать. Добре, що мене скартали. Я до того би не додумався.
Катруся: А мама твоя нічого про це не кажуть?
Зеньо: А ти думаєш, що мама про це знають?
Катруся: То, певно, Славкова мама добре роблять, що з дому дають бараболі, щоби не потребував лізти в чужі городи.
Славко: Дають бараболі та ще й наказують: „Борони тебе, Боже, в чужі городи лізти. Стережися, сину! Бо коли щось подібного довідаємося, то кара чекає тебе”.
Катруся: Наш Славко мудрий хлопець.
Зеньо: Розумний і чемний.
Катруся: А ти що вартий?
Зеньо: Віднині буду інакший, ліпший.
Даруся: Він із вербової кори перстенці та браслетики крутить.
Славко: Ми разом бавимося, робимо забавки, один другому помагаємо. А нині квіти збираємо, у китиці чи у вінок сплітаємо.
Даруся: (Підносить майже закінчений вінок) Погляньте, чи гарний буде ?
Всі: Гарний, гарний.
Маруся: Ним приберемо фігуру Матінки Божої, що у церкві.
Даруся: Ще треба доплести волошок синіх, як небо.
(Маленькі діти приносять квіти, що назбирали. Старші дівчата їх вплітають у вінок. Надходять Ксеня і Богданко ‒ сестра і брат Михайла).
Дівчата: Добрий день, Ксеню і Богданку.
Ксеня: Добрий день.
Богданко: (Підносить руку). Гараздом вітаєм друзів.
Хлопці: ( Кожен підносить руку) Гараздом вітаєм.
Славко: Видно, що про день Матусі всі ми пам’ятаєм,
І для неї майським ранком див-росу збираєм.
Ксеня: (Оглядає вінок).
Незабудок треба синіх, жовтих латачів хоч жменьку,
Братчиків та розмарину і хрещатого барвінку.
(Помагає доплітати квітами, що назбирали діточки).
Катруся: Сей вінок зовсім готовий, подивися, Ксеню,
Ним приберем Матір Божу в маминім іменню.
Ксеня: І зложім від нас обіт: жити так, щоб знав весь світ.
Що ми ‒ українські діти, вміємо іти вперед.
Богданко: Ми прямуємо до сонця, не зманить нас зла дорога.
Ми живем для України! І для Бога! І для Бога.
Славко: Не цуратись свого слова, не кидати свого стягу –
Це від нас матусі любій буде святочна присяга.
Маруся: (схвильовано) Мама Ксені ї Богданка йдуть сюди.
Квітів, квітів якнайбільше, всю вберім її в цвіти.
(З лівого боку сцени виходить мама Ксені і Богданка. Діти збирають квітки).
Всі: (Підносячи вгору руки з квітами) Слава мамі, слава мамі.
Мати: Що то за забава? Так раненько, на світанку, ще й роса не спала.
Як ті пташки майським ранком по гаю літають.
А матері зі сніданком чекають, чекають.
Ксеня: О Мамочко!
Травневий блиск, травневий чар і квіти з рідних полів і лук
Приносимо, як дар і хилимось до ваших рук. (Схиляє голову)
Ви сонечко для наших віч весь довгий рік: і в день і в ніч..
О Мамочко.
Прийміть сей щирий наш привіт, ми просимо з глибінь сердець,
Щоби здоров’я, щастя дав вам предобрий Бог Отець,
Щоби вас нам зберігав. Сто літ. (Цілує маму в руку та дає їй квіти).
Маруся і Зеня прикрашають піл її спідниці квітами.
Мама: Це дуже мило.(Цілує дівчат в голову).
Богданко: Серце нам живіше б’ється, очі криються сльозами,
Мамо, з привітанням стали діти перед вами.
І прийміть від нас ті квіти, це сьогодні ваше свято.
Квіти, скроплені росою, вам розкажуть теж багато.
Щастям нашим будьте раді, бережіть, навчіть нас жити,
Щоб могли ми, щоб уміли в честь народові служити.
Ви ж ‒ провідниця, ведіть нас, щоб минали тьму лукаву,
Щоб змагали ми до сонця любій Вітчизні на славу.
(Дає мамі китиці квітів і цілує в руку. Вона бере їх і цілує сина в голову).
Катруся: Піднімайся, калинонько, кучерява м’ято.
Треба квітів нам сьогодні на велике свято. (Пришпилює цвіт калини з м’ятою).
Даруся: Приберися, наша ниво, у роси намисто,
Приберися в мак червоний, грай нам голосисто.(Пришпилює мак із зеленим збіжжям).
Зеня: Раді б дати вам ті діти щонайкраще в світі,
О прийміть, мов квіти ярі, наші серця в дарі. (Пришпилює на плече квітку).
Мати: Що за милу несподіванку мені ви учинили? Потішити материне серце, розвеселити, уприємнити їй день… Се діло є добре. Ростіть же, любі діточки. Хай тішуться вами родичі. А Матінка Божа вимолить для вас щасливу долю. Такими гарними квітами мене обдарували. (Оглядає себе). Та я виглядаю, як той гай.
Богданко: Ви гай, а ми квіти в гаю.
Ксеня: І пташки, що своїм щебетом звеселяють гай.
Маруся: Сьогодні свою неньку кожний звеселяти рад.
Славко: Звеселім та звеличаймо ми її в цей майський день,
В честь Матусі заспіваймо радісних, дзвінких пісень.
(Співають пісню про маму).
Славко: При матусі гарно жити, нумо в парі: раз і два!
Щоб матусю звеселити, потанцюймо гопака.
(Діти танцюють).
Маруся: А за корчем стоїть якийсь бідний.
Всі: Чого він там, що йому треба?
Славко: Чи то не Михайло?
Всі: (Схвильовано) Михайло, Михайло.
(Виходить Михайло. Соромливо опустив голову. Мати, побачивши його, склала руки на грудях, як у молитві).
Михайло: День Матері святкують всі. Квітки, пісні, веселість.
Лиш я опущений, сумний скитаюсь по пустелях. ..
Не знав я сам, яка при тім кермує мною сила:
Та образ той (показує на матір) усе сказав:
„О нене, нене мила”. (Зі сльозами хилить голову).
Мати: Великий Боже! Ласк твоїх невичерпнеє море.
Чим заслужила в тебе їх, о милий, добрий Боже!
Михайло: (Підносить злегка голову в непевній радості).
Невже простила? В тих словах ні клятьби, ні ганьби.
Вони бадьорять кволий дух, гоять душевні рани.
(Осяяний радістю, цілує маму в руку і тулиться до неї).
Мати: В серці матері для тебе місце все готове. Його заповнити ніхто не має права. Бо матері любов нескінченна. Тебе не було коло мене, та серцем і думками я з тобою. До Матері Пречистої молилась я щодня о твою долю. В молитві кріпилась моя віра, що вернеш. І ти вернув. Нехай же буде сей день благословенний Богом! Хай буде він зорею провідною заблуканим в пітьмі і Божим натхненням в наверненні упавших душ.
Тобі, Владарко світу, опікунко слабих,
Хвалу возносимо щиру і хилимось до стоп Твоїх.
Всі: Маріє, Маріє, рятуй нас, як Мати, Ти ‒ наша надіє.
Не дай нашим дітям у тьмі пропадати, хай сонце над нами ясніє.
Маріє, Маріє.
(Використано уривки з поезії Уляни Кравченко „Шелести нам, барвіночку” із діаспори.)
Богдана Сененька,
провідна методистка обласного методичного центру народної творчості.
