Веломандрівник Сергій Коновал за два дні подолав 400 км. Румуни дивувалися, що Сергій проїхав такий довгий шлях.
«Мандрувати на велосипеді — це медитація», — каже 25-річний тернополянин Сергій Коновал. Велоїздою хлопець захоплюється давно, а цьогоріч випробував себе у далеких мандрівках, долаючи сотні кілометрів по Україні. На початку жовтня Сергій вперше їздив велосипедом за кордон — до Румунії. За два дні мандрівки накрутив педалями аж 400 км! Ще до зими він планує побувати у Словаччині, а загалом у його планах багато цікавих маршрутів на велосипеді. Своїми враженнями від поїздки до Румунії Сергій поділився з «НОВОЮ…»
— Сергію, чому для поїздки обрав саме Румунію?
— Це моя перша мандрівка за кордон. До поїздки я готувався кілька місяців: два тижні тому подолав велосипедом 320 км до селища Мельниця-Подільська, що на Борщівщині, ще раніше їздив до Бережан, Зарваниці, Кам’янця-Подільського. Щоразу збільшуючи відстань, вирішив помандрувати за кордон. Це була поїздка на вихідні — у п’ятницю ввечері виїхав, а в понеділок уже був на роботі. Я вперше скористався біометричним паспортом, випробував, як працює безвіз. Румунія — країна, де на день перебування іноземцю потрібна найменша сума грошей. З Тернополя я добрався потягом до села Іване-Пусте на Борщівщині, а звідти почав крутити педалі в напрямку Румунії (майже за 150 км звідти пропускний пункт «Порубне» в Чернівецькій області). На пішому українсько-румунському кордоні перевірили мій паспорт, запитали про мету поїздки, на все я затратив близько 20 хвилин. Назад взагалі пройшов за 10 хвилин. У Румунії я відвідав два міста — Сірет та Сучаву. Сірет — затишне містечко з цікавою архітектурою, а Сучава вразила монастирями, замком, духом старовини. Ночував я у наметі в невеликому лісі на околиці Сучави. Вечерю та сніданок готував за допомогою бензинового пальника.
— Скільки грошей витратив на поїздку?
— Не повірите, але я мав з собою лише 10 євро, до того ж розміняв тільки 5 (1 євро = 4,5 румунських лей). У наплічнику віз із дому запаси їжі — гречану крупу, канапки, солодощі. У Румунії купив випічку за 4 леї, напій за таку ж ціну. На зворотній дорозі придбав у супермаркеті в Сіреті пакет молока за 8 лей та буханець хліба, а ще дві шоколади і снеки — гостинці для рідних. За квиток на потяг із Тернополя до Іване-Пусте заплатив 23 гривні, назад із Заліщиків до Тернополя добрався за таку з суму.
— Важко на двох колесах долати величезні відстані?
— Не важко. Певні вагання були перед поїздкою, бо ж далека дорога, але коли рушив, увійшов у кураж. Перетнувши кордон, взагалі почав шкодувати, що тільки два вихідні дні, бо хотілося довше помандрувати. Дорога, звісно, втомлює, але я підготовлений. Найголовніше у веломандрівці — правильно розподіляти сили, слухати свій організм, робити перерви. Через кожних 40 км я зупинявся перепочити. З собою мав чималий наплічник із харчами та намет, тому рухався велосипедом в середньому 15 км за годину.
— Який у тебе велосипед?
— Малобюджетний німецький туристичний велосипед Hercules з міцним багажником, колесами діаметром 28 дюймів та 21 передачею.
— Чим цікаві веломандрівки?
— Кожен кілометр неначе пропускаю через себе. Водій авто теж бачить через вікно краєвиди, але вони швидко пролітають, а велосипедист докладає зусиль на подолання дороги і встигає більше насолодитися довкіллям.
— Працюючи відеооператором на телеканалі ІНТБ, ти вмієш бачити гарний кадр. Щось знімав у дорозі?
— Цікаво було спостерігати за зміною ландшафту. З кожним відрізком дороги змінювалася рослинність. Звісно, довколишня краса не могла не зупиняти мене для відеозйомок. Тепер монтую ролик про веломандрівку.
— Ти сам їхав до Румунії?
— У деякі мандрівки вирушаю з кимось, але іноді хочеться самому подорожувати. Є свої “плюси” в тих і в інших поїздках. Коли їдеш із кимось, можеш спілкуватися, поділитися враженнями, а коли сам — це своєрідна медитація. У далекій дорозі є можливість обдумати важливі питання, на що в повсякденному житті не вистачає часу. Цьогоріч у травні я сам пройшов 150 км у горах за чотири з половиною дні. Побути на самоті дуже корисно. Я — інтроверт, тому після кожного усамітнення повертаюся в соціум оновлений, наповнений творчими силами.
— Траплялися якісь пригоди під час веломандрівки за кордон?
— Доводилося лагодити незначні поломки велосипеда, але загалом подорож була чудова! У мандрівки беру з собою ремкомплект і при необхідності підшаманюю. Єдина помилка в дорозі до Румунії — я хотів скоротити відстань і проїхати через пропускний пункт «Дяківці», а він виявився закритий. Приїжджаю, а там усе перегороджено сіткою, нема прикордонників. Зустрів там тільки голодну собаку, підгодував її (усміхається — авт.). Довелося їхати до іншого пропускного пункту.
— Чи відчув різницю велоїзди в Україні та Румунії?
— В Україні важко їхати, бо на узбіччях напливи асфальту від руйнування доріг важкогабаритним транспортом, тому доводиться з’їжджати на проїжджу частину і пильнувати, що у мене за спиною. Якщо у нас центральні дороги ще більш-менш нормальні, то другорядні — суцільне бездоріжжя. У Румунії автошляхи набагато кращі.
— Веломандрівки — це, мабуть, і розрядка від воєнних справ? Знаю, що ти був в зоні АТО…
— За освітою я стоматолог, але знайшов себе у відеозйомці. У 2015 році два місяці я був медиком-госпітальєром на Сході України — в Пісках, Станиці Луганській. Пішов на війну добровольцем. Згодом їздив по Україні у складі інструкторської групи «Білі берети». Вболіваю за Україну, я є командиром шостої резервної сотні Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Нині займаюсь підготовкою людей, котрі хочуть боронити свою державу.
