У дитячих драм майже завжди «дорослий слід». Декому, замість щасливого дитинства, випадає гірка доля уже з маленьких літ. Як правило, винуватцями дитячих негараздів є тати, які полишають своїх чад, немов ніколи їх і не мали. Але й матері є такі, що слово «зозуля» стосовно них надміру лагідне. У селі Зборівського району (не вказуватиму населений пункт в інтересах дитини) проживала така горе-матір. У квітні минулого року десь пропала –зібрала свої речі і поїхала геть. З дитиною залишився батько. Було йому важко – мабуть, це запросто сказано. Через півроку він зробив спробу суїциду. Чоловіка помістили до психіатричної лікарні. Дитину теж забрали до лікарні – дитячої, щоб обстежити, а згодом перевели до Тернопільського обласного спеціалізованого будинку дитини.
Скільки часу там пробуде маля і чи зможе згодом жити поряд з батьком, який психічно нестабільний?..
Він не позбавлений батьківських прав, а отже, має усі права та обов’язки стосовно дитини. Орган опіки та піклування вирішив: поки що це небезпечно – для життя, здоров’я і морального виховання хлопчика, а тому звернувся до суду з поданням про негайне відібрання дитини.
Нещодавно у судовому порядку цей позов задовольнили. Це не означає, що батько назавжди втратив сина – одужає і зможе через суд повернути.
Таких прикладів є чимало, коли через аморальну поведінку, зловживання алкоголем, неналежні житлові умови дітей відбирали у батьків, а згодом останні, підлікувавшись, зробивши ремонт у житлі, просили суд повернути. Заслухавши висновки органів опіки та піклування, представників місцевого самоврядування, суд приймає рішення про повернення чи неповернення дітей.
Більш погідна доля у тих дітей, у яких є люблячий бодай один з батьків. Як правило, це мами, які несуть на своїх плечах відповідальність, матеріальне забезпечення дітей за себе і за недбайливого батька. Це жінки особливого гарту – працюють за двох, навчилися «викручуватися» у життєвих халепах без сторонньої допомоги. Вони високо несуть прапор материнства.
Саме у таких матерів часто виникають проблеми з колишніми чоловіками. Останні далебі не з найкращих спонукань врапт згадують про покинутих дітей, і начебто хочуть брати участь у вихованні. Видається, горе-тати просто не можуть пробачити, що колишні дружини дають раду і без них.
Доходить до з’ясувань стосунків у судових залах. Скажімо, нещодавно у Тернопільському міськрайонному суді розглядали справу за позовом батька про встановлення порядку участі батька у вихованні двох дітей. Він просив систематичні побачення з дітьми щопонеділка, щосереди та щоп’ятниці з 18 год. до 21 год., дві суботи та дві неділі щомісяця з 10 год. до 21 год. з перебуванням за місцем його проживання без присутності матері, без обмеження місця прогулянок та перебування, з можливістю поїздок до родичів, а також у кожен день народження дітей, на день Святого Миколая, день Нового року, Різдва та Великодня до досягнення дітьми повноліття…
Здавалося б, нічого у тому поганого і незаконного немає – батько прагне бачитися з дітьми, брати участь у вихованні. Тільки от, з’ясувалося, що така потреба у нього виникла, коли мати з дітьми переїхали до Польщі на постійне місце проживання. Сталося це у травні минулого року. Дочка та син зараз навчаються у польській школі.
Перед тим батько звертався до поліції про розшук дітей. Він і втямити не міг, як без його згоди діти перетнули кордон. От тільки «забув», що заборгував дітям 20 тисяч гривень аліментів, а, відповідно до діючого законодавства, згода батьків, які не сплачують аліменти, на виїзд дітей за кордон не потрібна.
Суд відхилив його позов, бо ж навіть без юридичних аспектів, а із суто людської точки зору: забезпечити батькові такі побачення означає суцільними переїздами зіпсувати дітям життя. Втім, суд зауважив, що не наведено доказів, які свідчили б про перепони для спілкування з дітьми. Нехай батько їздить до Польщі і зустрічається з сином та дочкою.
Загалом сімейне законодавство передбачає, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. І нарешті, за нормами Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Ольга КУШНЕРИК
