Сьогодні розповідь про вікторію Нетребчук, дружину військового, яка зуміла вистояти, не опустити рук від пережитого. Більше того, це спонукало жінку до конкретних дій. Отож, що саме довелося пройти і що допомагало не зламатися.
Вікторія згадує час, коли її чоловік був поранений та лежав без свідомості у лікарні, коли під час поїздки до коханого її супроводжувала пісня «Adventure of My Lіfe», і цей шлях був сповнений сліз та підтримки від людей з усіх куточків світу.
Коли вона отримала пакет з обручкою, годинником та поясом її чоловіка, заплямовані кров’ю та землею, ці речі стали для неї символом страху перед майбутнім і питанням: «Як жити далі?».
У важкі часи випробувань міцною опорою для Вікторії Нетребчук стала її сім’я та люди, які супроводжували у найтемніші моменти. Коли її чоловік був поранений на війні, найбільшим випробуванням стало не фізичне, а емоційне навантаження. Кожна мить була наповнена невизначеністю та страхом, а відповіді на безліч питань залишалися невідомими.
Проте, на цьому нелегкому шляху траплялися дивовижні люди. У Запоріжжі – дві сестри, які переживали втрату матері на окупованих територіях. У Дніпрі – Людмила Олександрівна, яка прихистила Вікторію безкоштовно та розділила її біль. У Києві – подружжя, яке підтримало жінку в лікарні й стало частиною її життя навіть опісля. Вікторія вірить, що це все не випадково. Людська доброта і підтримка стали тим дивом, що допомогло її чоловікові вижити. Віка дякує усім, хто вірив і молився за його життя. Наперекір усім труднощам, вони живуть, а життя триває.
Великою цінністю для Вікторії завжди залишався час, час із близькими людьми. Попри обставини війни, саме ці моменти з рідними, сповнені турботи та підтримки, допомогли їй зберегти віру у краще і не втратити себе у вирі болю та невизначеності.
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, Вікторія, яка раніше не надто захоплювалася читанням, знайшла у книгах джерело сили та опори. У найважчі моменти вона читала псалми, вірила у захист і підтримку Божих слів, особливо, коли дивилася на свою маленьку дитину. Це була її молитва, що приносила спокій у хаосі війни.
Ключовою книгою для жінки стала «Людина у пошуках справжнього сенсу» Віктора Франкла. У моменти, коли Вікторія їздила з госпіталю у госпіталь за своїм пораненим чоловіком, навіть коли надії на одужання було мало – ця, невелика за розміром, книга перевернула її світогляд.
– Я усвідомила, що людина здатна звикнути навіть до найстрашніших обставин, але завжди є місце для надії та любові, що навіть у темні часи війни можна знайти світло, – каже Віка.
Читаючи історії, такі, як «Татуювальник Аушвіцу», відкрила для себе істину, що навіть у найгірших умовах зароджуються кохання та відданість. Коли емоційний тиск був нестерпним, вона згадувала вислів: «Книга – це світ, який потрібно відкрити», і саме книги допомогли їй знайти розуміння того, що, попри всі виклики, вихід завжди є.
– Наразі мене цікавлять книги, засновані на реальних подіях, зокрема, історичні твори про війну. Історія часто повторюється, але люди не завжди роблять з неї висновки, – переконана Вікторія.
Читаючи про трагедії минулого, вона бачить паралелі з сьогоденням, і це, хоча й важко, додає сили. Розуміє, що інші люди переживали ще більші труднощі, проте знаходили у собі мужність продовжувати жити.
Часом Віка, як і кожна жінка, хоче відволіктися від тяжких тем і прочитати щось спокійне, легке, але навіть у таких сюжетах вона знаходить важливі життєві уроки. Для неї кожна книга – це індивідуальна історія, яка розкриває нові аспекти людської стійкості. Читання допомагає усвідомити, що війна змушує людей справлятися із жахливими випробуваннями, але вони живуть або, принаймні, намагаються жити – заради своїх дітей, рідних і заради тих, хто пожертвував собою заради них.
Саме книги надихнули Віку створити місце, де інші люди могли б знайти розраду та підтримку. Нещодавно вона відкрила свій книжковий магазин – простір, де можна не лише придбати літературу, а й посидіти з чашкою кави, відволіктися від буденних клопотів і зануритися у світ книг. Її мета – створити куточок спокою, де кожен може знайти натхнення та відчути себе частиною чогось більшого, як це сталося з нею самою.
Книги, які пройшли крізь її руки, тепер передають іншим цей досвід відновлення та стійкості. Магазин став продовженням її особистого шляху – допомагати іншим знаходити світло у найтемніші часи, і це світло, на її думку, завжди поруч, варто тільки розгорнути нову сторінку.
Вікторія вірить, що ключ до стійкості – це не втрачати віри. Страх робить людину полоненою, але віра та надія дають свободу.
Вона знає, як важко це читати тим, хто втратив близьких, але переконана, що кожна глава нашого життя вже розписана. Її треба прожити, як би важко це не було. Ці книги та її історія стали символом того, що, попри всі випробування, життя триває, а поряд із чорним завжди є біле.
Михайло Данильчук
