15 років тому німецький «Карітас» відкрив проекти «Домашньої опіки» у восьми українських центрах, зокрема й у Тернополі. На той час коштів було достатньо для догляду за 80-ма одинокими тернополянами.
Також їх частково забезпечували медикаментами, продуктовими наборами, миючими засобами. Та головне — німецькі спонсори оплатили працю вісьмом працівникам (керівнику проекту, чотирьом медсестрам, бухгалтеру та домогосподарці), привезли медичне обладнання.
Нині, розповідає керівник проекту «Домашня опіка» Наталія Масник, тернопільська філія опікується лише 52-ма одинокими. Причина — у скороченні німецького фінансування, яке, прогнозують, може й узагалі припинитися. Закордонні інвестори натякають: шукайте спонсорів на місцевому рівні, лобіюйте владу.
— Наші підопічні дуже переживають, що проект йде до завершення, — каже пані Наталія. — Вони плачуть і моляться, бо просто не уявляють, як будуть жити без нас. Ми надаємо їм повний комплекс послуг: догляд за тілом і його гігієну, купання, перестелення ліжка, приготування їжі і годування, покупки, спільні прогулянки і навіть читання літератури. Маємо пральню, де перемо їхні речі. Весь наш персонал — з медичною освітою, бо надаємо своїм підопічним і безкоштовну медичну допомогу. Це перев’язки, глюкометрія, вимір артеріального тиску, розтирання, ін’єкції за призначенням лікаря. Окрім того, наші фахівці ще навчають родичів і сусідів одиноких, як правильно їх доглянути, змінити пов’язку, перевернути.
На одного медика в проекті припадає 13—14 пацієнтів. За індивідуальним графіком вони 3—7 разів у тиждень навідуються до одиноких. Наймолодша підопічна — 1964 року народження, а найстаршій виповнилось 93. За словами Наталії Масник, для старших людей нині найважчим випробуванням є матеріальна скрута. Відносно легшими, але теж «непідйомними» стають домашні клопоти.
«Карітас» частково забезпечує одиноких продуктами із власного підсобного господарства. Гречку, борошно (а також солодощі — за сприяння місцевих спонсорів) їм дарують до різних свят. «Старенькі люди — як малі діти, чекають від нас цукерків», — каже пані Наталія. У рамках проекту для підопічних організовують виїзди у Зарваницю, спільні трапези. За 15 років усі вони вже стали родиною.
Медсестра Анна Глеза працює у цьому проекті три роки. Вважає, що найбільша трудність — «це коли людина у відчаї, а ти не можеш їй нічим зарадити». Таке було у випадку одного підопічного пані Анни, нині вже покійного. Прикутий до ліжка чоловік постійно плакав, і з ним треба було дуже багато говорити, заспокоювати.
— І то, певне, одне з найбільших недуг, коли людина прикута до ліжка і безпомічна, безрадна, не бачить завтрашнього дня, — міркує жінка. — Інша біда — це ціни на ліки. Які великі суми я особисто виношу від тих людей! Пенсіонер не може дозволити собі купити фруктів, бо годує аптеку. З їхньої пенсії у 1100 гривень я мушу в місяць 500—600 гривень віднести в аптеку! А ще, буває, ліки пропадають — і я тоді бігаю всюди за ними, шукаю. Десь частково цим людям поліклініки давали хоч один препарат безкоштовно. Але нема коштів, і з грудня одинока людина сама собі мусить все купити. І за квартиру має заплатити. А вже на хліб і молоко — що лишиться, або і не лишиться… То є плачевний результат. Безпорадні вони, і не зарадиш нічим.
Пані Анна розповідає, що їй доводиться одночасно бути і медсестрою, і психологом. Серед її пацієнтів трапляються як оптимісти, так песимісти, а останніх треба вміти розрадити. Проте усім одиноким вкрай потрібно виговоритися, у них брак спілкування. Приходить медсестра — і літня людина показує фотографії, згадує минуле, живе ним… А чи є щось приємне у цій важкій праці? «Так, — відповідає пані Анна. — Бо як ти чимось людині послужиш, чимось їй допоможеш і бачиш, що вона тим задоволена, — це і є та приємність».
Що треба зробити для збереження проекту? Потрібна зарплата працівникам (йдеться про «мінімалку»), а для одиноких — продукти, засоби гігієни, частково медикаменти (серед пацієнтів є невиліковно хворі, лежачі, онкохворі, з цукровим діабетом та іншими важкими недугами). Також постійно необхідні постільна білизна, пелюшки та памперси. Тож, якщо можете чимось допомогти, — зголошуйтесь.
Телефон: (0352)52-36-84. Реквізити: Тернопільський благодійний фонд «Карітас», м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 1.
Код ЄДРПОУ 21162280
Р/р 2600302171387
ЦВ ПАТ Кредобанк МФО 325365.
Вікторія Маньовська.
Фото з архіву проекту «Домашня опіка».
Домашня газета.
