Далі додає: «Я б не був Шевченком, аби не вдався до «шапкових махінацій» заради друзів». І розповідає: приятелі попросили, аби і їм привіз сувеніри із Швейцарії, тож прокинувся він о 6 ранку та й пішов добувати замовлене. Відстояв у черзі й узяв 4 штуки, «більше совість не дозволила».
Подальша розповідь стає такою захопливою, що переказувати її неможливо, краще дослівно процитувати. «Повернувся взяти ще, але не тут то було. Невідомо звідки з’явився охоронець і ледь мене не арештував. Сказав, що я вже взяв достатньо і мушу йти геть. А я б не був українцем, якби не заперечив йому і повернув ситуацію на свою користь. У результаті складних дипломатичних перемовин він «дозволив» мені взяти ще одну шапку, але за умови, що він цього «не бачить». Він демонстративно відвернувся, а я типу нишком взяв шапку», — детально описав свою пригоду пан Шевченко.
Що тут можна сказати? Передусім, що на посаду глави держави претендує людина без комплексів. І дуже товариська, за друзів багато на що піде. Але з одним положенням висловлених в інтернеті одкровень я все ж погодитися не можу. З тим, що, мовляв, «я б не був українцем…» Не варто панові Шевченку узагальнювати. Може, його це й здивує, але є українці й іншого штибу. Такі, що не візьмуть більше, ніж належить. Ні для друзів, ні для жінки, ні для тещі чи ще когось. Якщо вже приятель дуже хоче, то віддадуть йому те, що взяли в межах дозволеного. А поза межі не виходитимуть.
Кандидатові в президенти потрібен девіз. Як, наприклад, в Ющенка був: «Не словом, а ділом». Думаю, що іміджмейкерам Ігоря Шевченка не варто довго ламати голову над гаслом для свого шефа. Він уже сам показав, що найбільше йому личитиме коротке й промовисте гасло: «Дають — бери».
М. ЛУКАШКЕВИЧ
Фото з вільних джерел
