Віталій Чикало, тернополянин, майстер спорту та колишній викладач фізичного виховання у Тернопільському вищому професійному училищі технологій та дизайну, з початком повномасштабного вторгнення Росії став на захист України. Сьогодні він обіймає посаду командира взводу безпілотних авіаційних комплексів у 105-й бригаді територіальної оборони ЗСУ, поєднуючи військову службу з наставницькою діяльністю.
Віталій Чикало згадує, що війна для нього розпочалася 24 лютого 2022 року в підвалах училища, де він разом із колегами готував укриття та запаси води для студентів.
«Ми носили воду з прибиральницями, щоб зробити запаси. А о 10-й вечора я сказав дружині, що йду на війну», – розповів Віталій у інтерв’ю «Суспільне Тернопіль».
Наступного дня, 25 лютого, він уже стояв у черзі до військкомату, щоб стати на захист України.
В училищі, де Віталій працював з 2016 року, укриття почали готувати ще за пів року до вторгнення.
«Це була одна з кімнат бомбосховища. Зараз там є лавочки, медичні засоби, запаси їжі та води. Але на початку війни цього не було», – зазначив він.
Разом із колегою Юрієм Симчишиним, який також служить у 105-й бригаді, Віталій облаштовував укриття, що стало важливим внеском у безпеку студентів.
До війни Віталій Чикало був відомим спринтером, десятикратним чемпіоном України, учасником кубка Європи та призером міжнародних змагань.
«Хотілося бігати до кінця життя. Бути вчителем, передавати знання – іншого вибору я не бачив», – поділився він.
Проте війна змінила його плани. «Я бігав 20 років, але зрозумів, що не вмію бігати правильно. Хлопці бігли до укриття швидше, ніж я, майстер спорту», – з гумором згадує Віталій.
За три роки служби Віталій змінив кілька військових спеціальностей. Спочатку він дев’ять місяців служив стрільцем, потім пройшов навчання на бойового медика.
«Це величезна відповідальність. Ніколи не знаєш, кого доведеться рятувати. Перший бойовий досвід під Куп’янськом, коли лежав поранений побратим, був дуже важким», – розповів він.
Після поранення Віталій перейшов до взводу зв’язку, а згодом очолив взвод безпілотних авіаційних комплексів у 82-му батальйоні 105-ї бригади.
«Моє завдання як командира – організувати роботу, як учитель, забезпечити, як менеджер, і допомогти, як психолог», – пояснює Віталій.
Його досвід роботи з дронами, зокрема «Мавіками», став основою для нової посади.
Під час відпустки в Тернополі Віталій відвідав рідне училище, де провів лекцію для студентів про дрони та мінну безпеку. Він розповів про небезпеку «шахедів», які несуть касетні боєприпаси, що можуть вибухати навіть у тилових зонах.
«Такі лекції важливі, щоб молодь знала, як діяти», – зазначив військовий.
Підтримати Віталія прийшла його дружина Ірина Милик.
«Я дуже пишаюся ним. Життя жінок військових перевертається на 180 градусів. Тил – це сила військових, і ми маємо бути цим тилом», – сказала вона.
Віталій та Ірина мріють про спокійне життя після війни.
«У нас багато планів», – кажуть вони.
Поки ж Віталій продовжує службу, поєднуючи свій спортивний і викладацький досвід із військовими навичками, щоб захищати Україну та передавати знання молодому поколінню.
