В минулому році Bloomberg у черговий раз опустив Україну в рейтингу інноваційних держав. Якщо в 2015 році Україна займала 33 місце в Innovation Index, то в 2018 опустилася до 46 із 50. Сьогодні в рейтингу розвитку інновацій ми випереджаємо тільки такі «передові» країни як Іран, Марокко, Кіпр і ПАР. Здається, є над чим замислитися країні з географічним центром Європи.
Bloomberg складає свій рейтинг за сімома критеріями, і якщо за показниками рівня освіти та зареєстрованих патентів Україна ще тримається у середині списку (відповідно 21 і 27 місця), то за такими показниками як державні кошти на дослідження, продуктивність розробок і кількість професійних вчених ситуація в нашій країні катастрофічна. При такій динаміці є побоювання, що в цьому році Україна закінчить падіння та просто вилетить із рейтингу.
На мій погляд, Україна на шляху інновацій повинна подолати сім проблем, які і гальмують розвиток країни:
1. Аграрний вектор економіки. Україна все частіше ратує за те, щоб стати сировинним придатком. Саме про цифрові інновації в агросекторі мріють чиновники з Державного агентства з питань електронного уряду. Чомусь саме такою бачать в уряді «економіку знань»: доїльний апарат з дисплеєм для обліку надоїв і комбайн, оснащений GPS-навігатором. Завдяки непереможному «комплексу колгоспника» і, як наслідок, бажанню повернути статус «житниці Європи», Україна офіційно заявляє, що хоче переймати чужий досвід і впроваджувати вже перевірені розробки. Мабуть, в своїх інноваціях потреби в нас не виникає.
2. Нерозуміння владою важливості інновацій. Хоч як це прикро, але Україна – класична бюрократична держава. Спроби все регламентувати і контролювати тут беруть гору над результатом, а популізм над реалізацією проектів. Можна помітити, як завзято постять в Фейсбуці політики успіхи наших молодих дарувань. «Запорожці зайняли 1-е місце на Олімпіаді з хімії! Проект, розроблений українцями, купив Цукерберг. Молоді полтавці винайшли вічний двигун і машину часу. Україна встає з колін! Лайк! Репост!»Тільки де тут заслуга політиків? Де спонсорська допомога? Де систематична підтримка талантів? Наші самородки, як відомо, на самозабезпеченні.
Більш того, я неодноразово чув від програмістів жарт, що при такому підході наш уряд ефективніше працював би, якби міністрів замінили на добротний скрипт. А поки чиновники роблять все по своєму розумінню: навіщо щось міняти, якщо і так більш-менш працює? Інновації для бюджетних дармоїдів не тільки невигідні, але й шкідливі. А раптом і справді замінять на програмний код? І що цим чиновникам робити далі? Працювати?!
3. Незахищених бізнесу від влади. Корупція, нескінченні перевірки, недосконалість законодавства і фіскальне ярмо – підприємці витрачають вагому кількість ресурсів не на розвиток, а на виживання. Хабарі, відкати, приховування прибутків – це ті реалії бізнесу, без яких тут не вижити. Здається, Україна робить все, щоб чесним підприємцям було невигідно вести тут власну справу. В цьому і є причина, що в США підприємства витрачають на інновації 15% прибутку, а в Україні лише 4%. Решта ресурсів, мабуть, йде на щоденні спроби врятувати бізнес від безликого бюрократичного Молоха.
4. Нерозуміння власниками великого бізнесу ролі інновацій. В умовах постійної боротьби за виживання на плаву залишаються не найрозумніші, а самі ікласті та пристосовані. Тому увесь їх прибуток розраховується з огляду на короткострокову перспективу, оскільки в умовах невизначеності думати про майбутнє на десять років вперед – не в правилах «магнатів на час». А при відсутності зв’язку між бізнесом та наукою із взаємодії зникає синергія: дослідники не можуть реалізувати амбітні проекти, а підприємці не мають інформації про нові технології.
5. «Відтік мізків» і низький соціальний статус вчених. Тільки за останні десять років кількість наукових співробітників в Україні скоротилася на 30 тисяч. Затребувані дослідники залишають батьківщину, щоб реалізуватися за кордоном. Здібна молодь надає перевагу бізнесу, а не науці. Кажуть, що бідність країни породжує зневажливе ставлення до науки. Хоча, насправді, саме зневажання науки і породжує в країні бідність.
6. Відірваність освіти від реальності. За даними Державної служби зайнятості 45% офіційних безробітних мають вищу освіту. У Києві, Харкові та Запоріжжі понад 80% безробітних – це люди з вищою освітою.
7. Відсутність державної підтримки талановитої молоді. Найголовніше, що на даний момент в Україні практично немає програм, які би були націлені на розвиток молодих геніїв. Численні олімпіади давно вже перетворилися в формальну бюрократію. Країна повинна підживлюватися новими смислами та ідеями, а не заучування старої інформації. А для цього потрібні як фінансові, так і інтелектуальні ресурси з боку держави. Тільки ось здебільшого політики не розуміють, що в постіндустіральному суспільстві кількість Нобелівських лауреатів набагато вагоміше для престижу країни, ніж кількість Олімпійських медалей.
До чого це я?
Особисто для мене рейтинг Bloomberg – не показник. Проте, реальний стан галузей, описаних вище, і те, що з ними може статися через чотири роки, мене бентежить. Нажаль, український чиновник цього не розуміє і не хоче розуміти. Про це свідчать їх систематичні радісні та переможні пости в мережі. А не усвідомивши та публічно не визнавши проблему, з нею неможливо працювати та, у кінцевому рахунку, здолати.
Шановні земляки!
Ця виборча кампанія дала мені колосальний життєвий досвід та знання. Я намагався говорити з усіма верствами населення Тернопільщини: містянами та тими, хто живе у найвіддаленіших, забутих Богом і людьми, куточках мого краю. Моє депутатське завдання – привернути належну увагу держави до нашої землі, залучити потрібне вам державне фінансування для вирішення накопичених роками проблем та врешті вирішити ці проблеми. Нехай вони стануть для вас минулим.
І щоб зробити це, я маю необхідний досвід, знання, силу волі та жагу до перемоги, незважаючи на перешкоди, які будуть траплятися на нашому шляху.
