Торік на початку весни, коли починалася окупація Криму, було передчуття, загроза війни. Так звані «зелені чоловічки» встановлювали на півострові свої порядки, захоплювали позиції українських військових. Чужинці почувалися свавільно на нашій території. Нитка поступово натягувалась. Здавалось, ще трохи — і порветься. Від маленької іскри могло розгорітися вогнище конфлікту. Перший постріл міг спровокувати війну. Страшно було навіть уявити, що в Україні може бути війна. Наша держава не готова була воювати. Росія легко окупувала Кримський півострів.
У квітні 2014 року заворушення почалися на Донбасі. Антитерористична операція перетворилася у справжню війну. Гібридну, абсурдну, незрозумілу. Сепаратисти і російські найманці почали «гратись» у ДНР та ЛНР. Ще не отямившись від цинічних розстрілів демонстрантів узимку на Майдані, українцям довелось переживати втрати тисяч своїх воїнів і цивільних. Те, чого найбільше боялися, сталося.
Війна на сході спричинила часткову мобілізацію в Україні. Нещодавно завершилася її шоста хвиля. Військові комісари часто нарікають, що через ухиляння від призову не вдається виконати мобілізаційний план, який потрібен для того, щоб провести ротацію. Чи маємо право засуджувати так званих «ухилянтів»? На думку спадає друга частина трилогії Жан-Поля Сартра «Шляхи свободи» – «Відстрочення». Герої живуть в очікуванні Другої світової війни, мобілізація сковує їхню свободу вирішувати самим. Право на страх має кожен. Навіть найсміливіший.
Причиною ухиляння від призову є, перш за все, не відсутність патріотизму, а боязнь абсурдності і хаосу в системі оборони України. Боязнь, що всі плани, рішення втрачають силу. Українські військові фактично кинуті урядом напризволяще. Деякі чиновники навіть у воєнний час не соромляться наживатися на людських бідах. Зруйнована система обліку військовозобов’язаних. Як у нас оборона могла бути на високому рівні, якщо у військкоматах у попередні роки коштів не вистачало навіть на придбання канцелярського приладдя? Це не проблема, це наша біда.
Не визначено чітко процес вручення повісток. Хлопців і чоловіків виловлюють просто на вулиці. Під час війни нівелюється людське. Люди стають не особистостями, а ресурсами. Війна на Донбасі розвинула в Україні по-справжньому унікальне явище — волонтерський рух. Волонтери — серце української армії. Згуртованість і бажання допомогти, підтримати один одного показують, що ми живі як нація.
Нещодавно міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков заявив, що для підвищення боєздатності армії необхідно здійснювати конкретні дії, а не змушувати чоловіків насильно йти воювати. «Армію потрібно переводити на професійну контрактну основу, знизивши чисельність військ і збільшивши зарплати реальним кваліфікованим військовим та їхнє забезпечення. Ми не такі багаті, щоб не мати професійної армії», — зазначив міністр на своїй сторінці у Facebook. Арсен Аваков уточнив, що успіх української армії на сході залежить від порядку, підготовленості і мотивації. Глава МЗС пообіцяв якнайшвидше внести свої пропозиції на розгляд вищого керівництва України.
Постає питання: чи справді Україна готова мати контрактну армію? Чи може справа піти далі гучних слів і порожніх обіцянок? Реформа змінює менталітет чи менталітет впливає на ефективність проведення реформи? США, наприклад, які мають найсильнішу армію в світі, витрачають на оборону 643 мільярди доларів щорічно. У сусідній Польщі, яка п’ять років тому перевела армію на контрактну основу, бюджетне фінансування на 120 тисяч осіб становить близько 10,5 мільярдів доларів. За підрахунками експертів, на утримання контрактної армії в нашій державі потрібно на рік понад сто мільярдів гривень. Контрактна армія в Україні — реальність чи знову популізм? Тим часом у міністерстві оборони України не виключають ще три хвилі часткової мобілізації… Залежно від розвитку ситуації на сході.
Як би там не було, за рік війна сформувала українську армію. Залишається надія, що в тих, хто розпочав цю війну, вистачить розуму, щоб її припинити. Ніяка війна не може тривати вічно. Потрібно пам’ятати і гідно шанувати воїнів, які перебувають на варті нашого спокою. Кожен із нас так чи інакше вже мобілізований. Війна в кожному з нас. І вона триває…
Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ
