Як його різець залишав відчутний та елегантний слід на дереві для гравюри, так сам Яків Гніздовський залишив по собі помітний слід у спадщині світового мистецтва. 100 років тому, 27 січня, у селі Пилипче на Тернопільщині народився художник, чиї роботи у майбутньому прикрасять кабінет президента США Джона Кеннеді та стануть коштовним надбанням Національного музею американського мистецтва у Вашингтоні, «Едіссон галереї», Бостонському та Філадельфійському музеях, Музею модерного мистецтва в Більбао та інших відомих закордоном збірок і художніх галерей.
2015 рік на Тернопільщині проголошено роком Якова Гніздовського. У день народження митця урочистості пройшли у кількох культурних центрах України водночас. Найбільшу в країні ретроспективу робіт графіка відкрили у Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, а звідти виставка помандрує до Чернівців, Полтави, Дніпропетровська, Черкас і Києва.
У Тернопільський обласній універсальній науковій бібліотеці відкрилася експозиція під назвою «Чорно-біла симетрія Якова Гніздовського». Відвідувачі можуть погортати як біографічні праці, так і видання, до створення яких долучився майстер (митець до кінця життя не переставав працювати для українських видавництв та діаспори, зробив цикл ілюстрацій до ювілейного видання «Слово о полку Ігоревім» (Філадельфія, 1950), оформив сотні книг та періодичних видань). До увазі гостей художньої галереї Теропільської обласної організації НСХУ представили книжкові естампи майстра графіки. Водночас в обласному краєзнавчому музеї 27 січня презентували виставку робіт митця з фондів музеїв Тернопільщини та провели науково-практичну конференцію «Яків Гніздовський у контексті світової культури», почесним гостем котрої став племінник митця і його тезка – Яків Гніздовський.
У музеї публіці презентували 37 графічних робіт, а також – світлини з життя Гніздовського, котрі з обласного центру помандрують упродовж року до Бережан, Бучача, Кременця, Почаєва, Зборова, Чорткова та Теребовлі.
За своє життя автор створив 377 гравюр, близько 80% з них виконані рідкісною технікою різьблення на поздовжньому зрізі дерева. Однаково слухняними в його натхненних руках ставала як глина, так олійні фарби. Звичайнісінька ріпа на його дереворитах перетворюється на стару мишу чи то містичний пейзаж; а в соняхах та вівцях відкривається досконала симетрія світобудови.
Лаконічність засобів вираження, чорно-білий мінімалізм роблять графіку Гніздовського впізнаваною і стильною. Такий епітет – не випадковий. В американському світі мистецтва, яке впевнено завойовував поп-арт і маскульт, де мода ставала критерієм суспільної думки, український художник полював за власним, індивідуальним стилем.
Здібності до малювання відкрилися у сина дяка Якова Гніздовського (котрий походив з давнього шляхетського роду гербу Кораб) у дитячому віці. У 1934 році майбутнього художника заарештували за підозрою у політичній діяльності в ОУН, однак під час суду зрозуміли, що його цікавить лише мистецтво. Невдовзі Якова відпустили. Талановитому юнакові згодом вдалося отримати від Андрея Шептицького стипендію для навчання в Академії мистецтв у Варшаві, однак початок Другої світової війни змусив молодого чоловіка перебратися до Хорватії. Однак і там лихоліття війни не дозволили завершити художню освіту в Загребі. Тяжке п’ятиліття Яків Гніздовський прожив у таборі для переміщених осіб – за цей час йому вдалося створити лише дві ксилографії.
Аж у 1949 році митець емігрує до США і вже за рік отримує дебютне визнання в «країні можливостей». На виставці графіки в Міннеапольскому інституті мистецтв за дереворит «Кущ» йому була присуджена друга нагорода (згодом цю роботу придбає Бібліотека Конгресу США). Це підштовхнуло його до думки переїхати в Нью-Йорк для того, щоб займатися виключно мистецтвом. Деякий час у Нью-Йорку художник проживав у найвідомішому районі Нью-Йорка – Мангеттені, між Центральним парком і Колумбус-авеню.
У США Гніздовський надихнувся японською ксилографією. Позаяк грошей на оплату натурників після переїзду в Нью-Йорк бракувало, на своїх роботах він часто зображував рослини і тварин.. Однак те, що спочатку було лише змушеною заміною, пізніше стало його основною та улюбленою темою. Художник був добре відомий у всіх ботанічних садах Нью-Йорку, там він знаходив добровільних безкоштовних «моделей», згодних позувати, як писав художник, «за арахіс». Однією з улюблених «моделей» Гніздовського був оранґутанг Енді, який жив в «Будинку мавп» Бронкського зоопарку. Коли Енді помер, Бронкській зоопарк відразу ж придбав ксилографію з його зображенням. Інша улюблена «модель» художника — вівця із зоопарку Бронкса, що позувала для однієї з найвідоміших гравюр Гніздовського «Вівці». Ця гравюра була зображена на плакаті дуже успішної виставки художника в галереї Ламлі Казале в Лондоні.
У листопаді 1975-го персональну виставку Гніздовського в Токіо відвідує син японського імператора Хірохіто. Разом із виставкою сучасної американської графіки роботи українця їдуть до країн Латинської Америки, Японії та Індії.
Вагомими у творчому доробку митця є іконостас для української греко-католицької церкви святої Трійці в Керганксоні, а також ікони, які він намалював для каплиці Стенфордської семінарії (США).
Хоча у 1954 році Яків Гніздовський отримав американське громадянство, однак постійно наголошував, що він – українець.
Зі своєю дружиною Стефанією, яку він ніжно називав Фанні, а вона його – Жаком, він познайомився у найромантичнішому місті у світі – Парижі. За два неповні роки проживання у столиці Франції Гніздовський мав три успішні виставки. Там же він уперше виставив живопис олійними фарбами, кераміку і скульптуру малих форм.
В 1990 році вдова художника передала в дарунок музеям у Києві, Львові й Тернополі низку його робіт, пізніше його роботи були подаровані музеям в Івано-Франківську й Чернівцях. Кілька оригіналів графіки Гніздовського зберігаються в Борщівському краєзнавчому музеї.
До слова, скоро стати ближчим до творчості художника можна буде не лише на виставці: адже «Укрпошта» випустила конверт з портретом художника, а Нацбанк України – планує викарбувати ювілейну монету. Однак побачити наживо картини нашого знаменитого земляка – це унікальна можливість, якою тернополяни повинні скористатися неодмінно.
Марія Богданович, Тернопільська липа
Фото автора, репродукції з мережі Інтернет
