У мирному житті Микола понад чотири десятиліття займався бджолярством і мріяв про розвиток власної пасіки. Сьогодні ж він стоїть на захисті українського неба, полюючи на російські дрони-камікадзе. Боєць 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ з позивним Шмель доводить: любов до своєї землі іноді сильніша за страх і бажання залишитися осторонь війни.
Повідомляє 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
Повернувся з-за кордону, щоб стати до зброї
Позивний Шмель Микола отримав невипадково. Бджолярством він займається вже 42 роки і називає його справою всього життя.
У середині 1990-х чоловік проходив строкову службу, а у 2015–2016 роках понад рік воював у зоні проведення антитерористичної операції на Донеччині. Після демобілізації працював у Польщі на сезонних роботах – збирав полуницю та працював на харчопереробних підприємствах.
Повномасштабне вторгнення застало його за кордоном. Попри прохання дружини залишитися у безпеці, вже у березні 2022 року він повернувся в Україну та добровольцем вступив до війська.
Микола пригадує, що тоді біля військкоматів Тернопільщини стояли величезні черги охочих захищати державу.
«Я був резервістом, тому мене пропустили вперед. Медогляд пройшов буквально за п’ять хвилин», – згадує військовий.
Спочатку він пів року служив у Тернополі, а згодом виконував бойові завдання на Харківському та Сумському напрямках.
На рахунку – два збиті «Шахеди»
Сьогодні 51-річний Шмель несе службу у складі мобільної вогневої групи зенітної батареї. Його завдання – виявляти та знищувати ворожі безпілотники «Шахед» і «Молнія».
Жартує, що молодші побратими освоюють професію операторів дронів, а він «для цього вже трохи застарий», тому продовжує боронити небо традиційними засобами ППО.
На його рахунку вже два збиті російські «Шахеди».
«Тоді так вийшло, що хмарно було… Я на звук стріляв. І ціль зникла на планшеті. Тоді ще й висота була більше кілометра, не так просто дістати, тільки зенітка могла», – розповідає боєць про свій перший успішний постріл.
Останнім часом доводиться полювати й на БпЛА типу «Молнія». За словами Миколи, вони значно складніші для виявлення, адже майже безшумні, і почути їх можна лише в останні секунди перед підльотом.
Найбільша мрія – повернутися до бджіл
Вдома на Шмеля чекають дружина, донька та теща. Він зізнається, що найбільше хвилюється за рідних, коли дізнається про чергові обстріли Тернополя.
Після Перемоги чоловік мріє повернутися до своєї пасіки. За час його відсутності господарство занепало: із 15 вуликів залишилося лише шість. Втім, навіть перебуваючи на фронті, він телефоном консультує дружину, як доглядати за бджолами.
До війни Микола мав чимало постійних клієнтів, збирав пилок і прополіс, ділився власними секретами бджолярства та навіть виховав кількох учнів.
Найбільше ж він чекає дня, коли зможе повернутися додому – до родини, мирного неба і своїх бджіл.
Саме заради цього сьогодні Шмель продовжує тримати оборону та захищати українське небо.
