На минулому тижні весь світ очікував зустрічі керівників двох найбільших економік світу. Протистояння США та Китаю нині — це як протистояння США і Радянського Союзу 70–80-х років. Від зустрічі керівників цих держав, по ідеї, мали б розійтись флюїди по всій планеті. Від знайдених там компромісів, точок дотику залежить достатньо багато.

Але…
Більш невдалої зустрічі для США ні з лідерами Радянського Союзу, ні з лідерами Китаю ще не було. Фактично задеклароване віддання на поталу Тайваню, замість 500 — вдалось «впарити» тільки 200 «Боїнгів» (що призвело до падіння акцій компанії на 4% за добу!), і зняти деякі обмеження на сою, яловичину і іншу сільськогосподарську продукцію, але з наступного року. А відсутність угоди на купівлю мікрочіпів з США — «бо маємо вже свої» — стало підсумком.
На цю зустріч Трамп привіз власників і керівників бізнесів із сумарним обсягом половини ВВП Китаю. На думку Трампа, це мало б бути щось масштабне, героїчне. А поїхав звідти Трамп, піджавши хвіст. Якщо хтось ще думав про однополярний світ на чолі з Америкою, то після цієї поїздки вже чітко зрозуміло, що про «однополярність» і гегемонію Америки говорити марно.
Так принизити США ще не вдавалось навіть ворогам.
Чому ж це відбулося і що це значить для України? Бо все, що відбувається у світі, ми аналізуємо через призму українського інтересу.
Перше. Якщо хтось сьогодні у світі, засліплений мамоною, говорить лишень про гроші і прибутки, а політика, базована на цінностях, при цьому взагалі не присутня, то як результат — не буде ні політики, ні грошей. Трамп є антиціннісною людиною, яка поклоняється двом богам — мамоні і марнославству. Нічого спільного із цінностями людяності це не має. Після провалів у торгівельних війнах, провалу з Гренландією, після провалу з іранською операцією, провал з Китаєм поки що не є кінцевою крапкою. М’яч на стороні еліт у США. Чи продовжуватимуть вони приймати політику Трампа? Чи готові вони викинути Америку на узбіччя геополітики, перетворити в країну з поки що великою економікою, але вже не на вершині, а лише одною з таких? Ключове тут — міжнародне право, цінності, демократія і на цьому вже — прибутки, економіка, доходи громадян. Навпаки — не буває.
Маємо в Україні такий же «зелений непотріб» на чолі з лідером лихварів і кріпаків.
Жодних цінностей, жодних законів — не те що міжнародних, а своєї Конституції і простих законів — не дотримуються. Мова йде лише про особисте збагачення і марнославство. Якщо Америка втрачатиме лідерство у світі, то це не так страшно, його можна відновити, адже існують вибори, суди, партійні організації. То в Україні йде війна, і кожного дня втрачаємо сотні українських Всесвітів на полі бою. Гонитва за мамоною, непереборне бажання марнославства нинішнього лідера лихварів і кріпаків дорівнює нищенню України й українців. Маємо усвідомити — цей «зелений непотріб» є ворогом України. Хоча б дві третини українців мають усвідомити: без знищення внутрішнього ворога перспективи національного успіху — примарні.
Але ще важливіше — хто має прийти на заміну цьому «зеленому непотребу»? Бо якщо знов почнемо проводити не вибори, а «конкурси глядацьких вподобань» — «він мені нравиться», то отримаємо те ж саме.
Принцип «хто винен і що робити?» потребує акценту на «що робити?».
Потрібний суспільний запит і суспільне розуміння — якими чеснотами і компетенціями має бути наділений лідер країни, а потім вже — «хто це». «Вибір» — «хороший чоловік» чи «гарна жінка» — це не відповідальність за своє майбутнє і це не професія.
Поразка поїздки Трампа має дати нам урок — жити так, як живемо, і обирати так, як обирали, — «мені нравиться!» — це шлях втрат і погибелі.
Американці встали на ті ж граблі, що і ми: обирали лозунги та яскравість актора, а потім зустрілись з його неспроможністю навіть сформулювати національний інтерес.
Надважливо розуміти відповідь на запит — «що робити?», з наступним — «хто це має робити» та чи спроможний це зробити? Чи не зрадить ця людина і чому ми у це віримо?
Будьмо мудрими, і тоді переможемо ворогів зовнішніх та внутрішніх, і не буде більше війни.

Павло Жебрівський
Політик


















