Часто я, дивлячись на той бедлам, який твориться в країні, і на те, що фактично 15–17% українців воюють, волонтерять, співпереживають і поглинуті війною загалом, задаю собі питання – це ж наскільки ми сильні, українці. Стримуємо навалу від такого звіра, як московитська недоімперія.
У московитів фінансові ресурси, природні ресурси, велика популяція людиноподібного біосміття і т. ін. Здається, що ресурс невичерпний. А що ж дає потугу дещиці українців стримувати цю агресію? Спочатку це український дух. Ми б’ємося за право бути українцями та за свій спосіб життя. Це і надихає цю дещицю.
Дивлячись на хаос в управлінні державою, мародерство і зневагу «очільників» до українців, у них твердне усвідомлення, що ця боротьба сягає успіху не завдяки, а наперекір владі. Тому, окрім нашого українського духу і бажання вижити, міцніє зневага до цієї влади, що просочена руzzким міром і московитським духом.
Для кремлівських виродків 100–200 тисяч чи мільйон, які поїхали на «концерт до Кобзона», нічого не значать. Фінансові ресурси їх очільників давно вже за кордоном, їх вистачить на їх праправнуків. Як би їм не хотілося продемонструвати, що ця війна проти України згуртувала їх популяцію, та ми певні, що протиріччя всередині рвонуть гучно. Ми спостерігаємо на московії те ж саме: зневагу до всіх, мародерство, кумівство і, на наше щастя, некомпетентність.
Стимулятором до ймовірних протестних настроїв, звичайно, є добрі українські дрони та щирі ракети. Вони втовкмачують імперцям, що в спокої і по телевізору вони не будуть спостерігати за війною. Вони будуть до неї долучені. Вона буде і на їхньому подвір’ї.
І от перед травневим «побєдобєсієм» ми бачимо наростання протиріч на московії.
Перше. Все більше хоч трохи притомних жінок не хочуть отримати свого нащадка «у пакеті» і що п’ятнадцять мільйонів рублів їх не замінять.
Друге. «Закручення гайок» в економічному секторі, особливо у малого і середнього бізнесу, не додає ентузіазму. Потоки «целофанових мішків», особливо у містах, навіть «під бояришником», змушують задуматися.
Третє. Протиріччя в істеблішменті показують незадоволення діючою путінською політикою. Там говорять про ймовірний переворот на чолі з Шойгу.
На жаль, поки що не прокинулися національні утворення. Але сумнівів, що їх еліти бурлять, точно немає.
Наша українська перемога – це розвал московитської недоімперії. Виключно на полі бою досягнути її буде важко. Вже зараз верещать у Кремлі, що, якщо буде загроза, то вони застосують тактичну ядерну зброю. Тому наші успіхи на фронті потребують зусиль розвалу московії зсередини. І тут питання до наших «інформаційщиків». Переконаний, що якби два мільярди гривень бюджету було б вкинуто не на внутрішню пропаганду величі лідора лихварів і кріпаків і його ОЗУ, а на ІПСО на московії, то результати були б кращі.
Хто у нас в Кабміні відповідає за цей напрямок? Ау? Ви чим займаєтесь? За що отримуєте заробітну плату? За прославляння «сонцесяйного» учасника війни? Надієтесь, що вам це пробачать?
Запитання до зовнішньої розвідки: де на сьогоднішній день результати агентури, яка мала б бути серед національних республік на московії?
Запитання до СБУ: враження дронами, неймовірно хоробрі дії «Альфи», «Омеги» та інших підрозділів – це насправді дуже достойно. Але потрібна інтелектуальна та агентурна робота серед ворога. Де табори вишколу «уральських партизан»?
Звичайно, є запитання до ГУРу. Сьогодні неначе вони приходять до пам’яті, бо ще зовсім недавно колишній їхній очільник влаштовував з ГУРу сцену для перфомансу з просування своїх політичних амбіцій. Зрозуміло, що багато неймовірних офіцерів робили свою роботу і, скоріше за все, не завдяки, а наперекір таким підходам. ГУР воює у «вільному» плаванні, а хто забезпечує Генштаб і підрозділи на місцях розвідданими і дорозвідкою для війни у полі?
Ми говоримо про інституціональність. Кожна інституція має свої права і обов’язки та завдання щодо виконання. І не потрібно залазити на інше поле, бо тобі «здається», що ти зробиш щось краще. Спочатку добре виконай свою роботу.
Підсумовуючи, хочу сказати, що не все добре на московії. «Вариво» має вибухнути. Але для того, щоб усе це пришвидшити, потрібна стратегія дій різних відомств української держави. І щоб це вариво якнайшвидше вибухнуло і більш потужно, потрібна спільна праця цих спеціальних українських інститутів. Про РНБО як координатора обороноздатності і стратегій вже не згадую — їх секретар в екзилі на торгах на арабських пляжах.
Влада втрачає довіру, але нація все рівно здобуде свою перемогу — московитська недоімперія розвалиться. Буде наша перемога!
Павло Жебрівський
Президент військово-цивільної спілки “Бойове Братерство України”
