Історія з призупиненням програми переходу Самарської області на автомобілі «Автовазу» — це не технічний епізод і не бюрократична затримка. Це діагноз. Причому діагноз, поставлений тими, хто до останнього був готовий закривати очі на якість, надійність і безпеку — поки мова йшла не про них самих.
Можна скільки завгодно розповідати про «патріотичний автопром», але факт залишається фактом: навіть при всіх схемах відкатів, розпилу і взаємних зобов’язань їхня влада відмовилася їздити на цих машинах, коли стало ясно, що вони реально небезпечні. Не «незручні», не «сирі», а саме небезпечні. Якби проблема була в комфорті — проковтнули б. Але коли під загрозою власна шкура, скрєпи закінчуються.
І якщо чиновники, які сидять на бюджетних потоках, з водіями і гаражами, натиснули на гальмо, то пересічні росіяни тим більше утримаються від покупки «Лад» цього року. По-перше, тому що страшно. По-друге — тому що немає за що купувати. Путінська війна загнала економіку в таку яму, що навіть це автомобільне непорозуміння для більшості стає недоступною розкішшю. Доходи з’їдені інфляцією, кредит — це кабала, а перспектива — морок. Купувати «Ладу» сьогодні — означає заплатити багато грошей за високий ризик і нульову ліквідність завтра.
На цьому тлі розмови про «конкуренцію» виглядають особливо жалюгідно. Лада остаточно програє битву китайським і корейським машинам — за надійністю, за технологіями, за ціною і за здоровим глуздом. Китайці роблять автомобілі. Корейці роблять автомобілі. Автоваз робить імітацію процесу. Розрив вже не скорочується — він став системним і незворотним.
І ось тут виникає найцікавіше питання: куди підуть нові 400 тисяч машин, які завод все ще збирається випустити? Відповідь лежить на поверхні, але її бояться вимовляти вголос. Ці машини не потрібні ринку. Вони не потрібні чиновникам. Вони не потрібні населенню. Зате вони ідеально вписуються в нагородний фонд.
400 тисяч нових автомобілів — плюс-мінус 400 тисяч запланованих трун. Якщо, звичайно, знайдуть тіла.
У Росії давно відпрацьована логістика: війна перемелює людей, а держава розплачується залізом. Кому «Орден Мужності», кому — мішок з грошима, кому — ключі від машини, на якій він ніколи не поїде сам. «Лада» як компенсація за смерть — це навіть не цинізм, це вже індустріальний стандарт.
У цьому сенсі, можливо, пора чесно задуматися про ребрендинг. Досить прикидатися, що мова йде про автомобілі для життя. Може, варто називати речі своїми іменами. Не АвтоВАЗ, а ГробоВАЗ. Не автопром, а супутнє виробництво під час війни. Не ринок, а утилізація.
Самарська постанова — маленький документ з величезним змістом. Він показує, що міф закінчився. Навіть його бенефіціари більше в нього не вірять. А далі — тільки питання часу, скільки ще заліза знадобиться, щоб прикривати наслідки втрати людського м’яса, яке російська держава продовжує бездумно спалювати.
За інформацією Романа Цимбалюка.
