Усе змінилося для Валентина Чернятіна у 2020-му. Тоді він, юнак із Тернополя, вперше вдягнув військову форму, розпочавши строкову службу в Національній гвардії. Коли ж у 2022 році росія відкрито вторглася в Україну — сумнівів не залишилось: потрібно ставати на захист країни. Валентин підписав контракт і вирушив на фронт — як сапер, один із найнебезпечніших напрямків військової справи.
«Хотів бути максимально корисним», — лаконічно пояснює він свій вибір, – пише Голос.
Валентин воював на гарячих ділянках у Запорізькій та Донецькій областях. Під ворожими обстрілами, під дощем із дронів і мін, часто доводилося йти пішки — інколи по 5 кілометрів до позицій. Один із таких виходів закінчився трагедією: ворожа міна вибухнула поруч.
«Спершу подумав, що просто контузія. Але коли побачив кров — зрозумів, що зачепило серйозно», — згадує боєць.
Попри відкриті переломи, поранення рук і ніг, Валентин зумів самотужки зупинити кровотечу. Побратими винесли його з-під обстрілу — спершу на кількадесят метрів, де шукали укриття, а далі — до сусіднього підрозділу. Там надали першу домедичну допомогу, згодом була евакуація та шпиталь.
«Дрон влучив просто під ноги. Якимось дивом залишився живим. Побратими не дали мені втратити свідомість. Завдяки їм я зараз живий», — говорить він.
Попереду у Валентина ще довга реабілітація. Але навіть у лікарняній палаті він залишається твердим і зібраним. Його сила — в родині. Поруч дружина, а вдома чекає маленька донька.
«Саме заради них я пішов на фронт. Щоб ворог не прийшов до нас у дім. Я воював не лише за себе, а й за кожного українця», — каже гвардієць.
Сьогодні Валентин — один із тисяч тих, хто щодня платить високу ціну за наше право жити. Але він не вважає себе героєм. Каже просто: «Я — батько, чоловік і українець. А значить, мушу боротися».
