Молодята пішли танцювати, ставши в центр кола, а Сашко повернувся до столів. Він уже на початку застілля помітив молоду красиву жінку – старшу сестру нареченої. Наталя була стрункою, як юна дівчина, хоча вже мала сина чотирьох років – Олексійка.
Вона прибирала вивільнені страви зі столу, і мила тарілки в сусідній кімнаті.
Сашко їхав електричкою на весілля друга. Разом з Єгором вони товаришували з самого дитинства, та й служили разом, були «не розлий вода», раділи листам з дому, читали разом, не приховуючи нічого одне від одного.
І ось тепер Єгор зібрався одружитися, як і припускав, одразу після повернення зі служби. Чекала на нього наречена Світлана, так і повисла на ньому, коли підійшов він до її будинку, схудлий, засмаглий і усміхнений…
На весіллі гуляли всім селом. Народу було так багато, що столи накрили в клубі, а танцювати виходили на вулицю.
Наречений і наречена були такими щасливими, що в їхніх почуттях ніхто не сумнівався. Молодь танцювала між тостами і привітаннями, і нарешті, видалася перерва, щоб Єгор із Сашком посиділи на вулиці і трохи поговорили.
— Як ти, не збираєшся теж обзаводитися сім’єю? – запитав Єгор, – тобі ж Алінка писала останні три місяці.
— Ні, не зустрічаємося, – холодно відповів Сашко.
— Що так? Чи не подобається вона тобі? – поцікавився Єгор.
— Подобається, хороша дівчина, розумна і хазяйновита, але я, напевно, не готовий до сімейного життя. Це у вас у селі все ясно і просто: кохання, значить і сім’я, і діти. А я поки що погуляти хочу… – Сашко засміявся і обійняв друга.
Їхню розмову чула наречена Світлана. Вона посміхнулася і поплескала Сашка по плечу:
— Гаразд, гуляй, тільки коли закохаєшся, не забудь нас на своє весілля запросити. І все-таки довго не затягуй…
— Ти як моя мама міркуєш. Гаразд, обіцяю не затягувати і запросити, – погодився Сашко.
Молодята пішли танцювати, ставши в центр кола, а Сашко повернувся до столів. Він уже на початку застілля помітив молоду красиву жінку – старшу сестру нареченої. Наталя була стрункою, як юна дівчина, хоча вже мала сина чотирьох років – Олексійка. Вона прибирала вивільнені страви зі столу, і мила тарілки в сусідній кімнаті.
— Може, потанцюємо? – запропонував Сашко їй невпевнено.
Наталя здивовано підвела брови і подивилася на Сашу, немов уперше його побачила.
— Ой, ніколи мені зараз танцювати. Я тут за столами дивлюся, ось і сусідки мені допомагають. Вибачте, Саша. До того ж Олексійка треба нагодувати, а то він усе до солодкого тягнеться, а нормально ще й не поїв, – вона кивнула в бік сина, який сидів на краю столу з тарілкою салату.
— Добре, тоді я вам допомагати буду, – Саша підхопив стопку вимитих тарілок і поніс їх розставляти на стіл.
Сусідки переморгнулися між собою, розчулюючись вчинку Сашка. А він, анітрохи не соромлячись, розносив і чисті виделки, і нарізав свіжий хліб. Потім підсів до Олексія й запитав:
— Ну, як справи? Наївся? На, запий.
Хлопчик кивнув і прийняв від Сашка склянку соку.
— Ну, а тепер, може, встигнемо потанцювати? Ну, хоч один танець? – запитав Саша Наталю.
— Ну, один так один. Як не потанцювати на весіллі рідної сестри… – Наталя зняла фартух і подала руку Саші.
Його немов струмом ударило, коли він відчув тепло її долоні. З ніжністю він подивився на неї і повів у коло танцюристів. Якраз грала повільна мелодія. Наталя майже не дивилася на Сашка, вона милувалася нареченим і нареченою, а Сашко не зводив очей із неї. Якби цей танець тривав довше! Йому не хотілося відпускати руку Наталі, вона напевно відчула його ніжність і засоромилася.
Після того, як музика стихла, всі знову пішли за столи, а Наталя посміхнулася Саші так тепло, що серце його розтануло.
— Ви дивовижна… – тільки й сказав він, проводжаючи її в зал. Залишок вечора він не зводив очей із Наталі, і грався з Олексієм на вулиці, катаючи його на велосипеді Єгора.
— Ти на весіллі чи в няньках сидиш? – кілька разів запитував його Єгор, – я й не знав, що ти так любиш дітей. А ще кажеш, що не готовий до сімейного життя! Тільки до Наталки даремно липнеш. З нею нічого легкого не вийде. Кремінь-жінка, хоч і вдова. І потім, сам розумієш, негарно було б із нею шашні крутити на нашому сімейному святі.
— Це ти так погано про мене думаєш? – почав сердитися Сашко, – так я що, по-твоєму, сюди за цим приїхав? Ну, і друг, називається.
— Хлопчики, ви що галасуєте? – запитала Світлана.
— Та ось, я йому тлумачу щодо Наталки твоєї. Кажу, що нема чого до неї в женихи набиватися, не така вона. Щоб він одразу розумів, що до чого, – відповів їй Єгор.
Сашко різко вийшов з-за столу і попрямував на вулицю. Уже починало смеркати. Гості танцювали, хтось співав, хтось пішов гуляти селом.
Наталя поралася в залі, накриваючи на столи чай та солодощі. Вона вже перемила весь посуд зі своїми помічницями і знову побачила Сашу, який увійшов до неї в підсобну кімнату.
— Може, погуляємо вздовж річки? – запитав Сашко, усміхаючись.
— Ні, Сашо. Мені треба сина спати вкладати. Для нього і так багато сьогодні вражень, музики, шуму, народу… Нікуди я не піду. І в гості до себе теж нікого не запрошую. Завтра побачимося на обіді. Ми з Олексієм відпочинемо як слід і прийдемо.
— Тоді я проводжу вас обох до дому. Мені все одно більше робити нічого, – попросив Сашко.
— Так уже й нічого? Стільки дівчат, і чому ти мало танцював? Ти так сподобався нашим дівчатам… – почала було Наталя.
— А мені сподобалася ти, – перебив її Саша, – тому йду вас проводжати.
Наталя зітхнула, і вони мовчки пішли до будинку, відчуваючи на собі погляди гостей. На підході до будинку Олексій зовсім втомився, і Сашко взяв його на руки. Так і заніс він його в дім, засинаючого, і поклав на ліжко. Наталя роздягла синочка, а він запитав Сашу:
— Ми завтра знову будемо з тобою гратися?
— Обов’язково, – прошепотів Сашко, – а зараз спи… І я піду спати. Теж втомився.
Він подивився на Наталю, махнув їй рукою і вийшов на ґанок. Постояв трохи біля хати, слухаючи віддалені пісні та сміх, і почув за спиною шепіт із відчиненого вікна:
— Спасибі, Сашо… До завтра…
— Це вам дякую, спіть.
Весілля гуляло і на другий день. Але Сашка вже мало цікавили пісні, смішні конкурси та анекдоти від гостей. Він краєм ока слідкував за Наталею, дивуючись почуттю власника, що раптово охопило його, гарячому бажанню бути з цією жінкою, доторкатися до її рук, золотистих локонів і дивитися в блакитні очі.
— Та що з тобою? – почув він нарешті голос Єгора, – ти ніби не тут. Я кличу тебе вже втретє, а ти не чуєш.
— Га? Та чую я, чую.
— Хіба можна дружити з жінкою? Правильно: тут або так, або ні… – сказав Єгор, – а ти все не надивишся на Наталю… Так вона старша за тебе на чотири роки. І Олексійко…
— Не твоя справа. Хоч ти мені й друг. Вибач, – Сашко встав і вийшов на вулицю. Там на галявині грали діти. Побачивши Сашу, Олексій одразу підбіг до нього і вчепився в його руку.
— Підемо грати?
— Добре, я ж обіцяв тобі. І ввечері поїду. Мені на роботу завтра.
Вони почали ганяти по галявині м’яч, і Сашко із задоволенням бачив, що Наталя спостерігає за ними, і часом регоче.
Її сміх немов солодкий нектар зігрівав і бадьорив його. Він теж сміявся і махав Наталі рукою, а потім підняв Олексія на плечі і бігав як кінь, катаючи задоволеного хлопчика.
— Ну, і як ти на це дивишся? – тихо запитала сестру Світлана, – тобі не здається, що він… трохи того…
— Не знаю… – Наталя стала серйозною.
— Єгор каже, що він дуже класний хлопець. У всіх сенсах. І добрий, і порядний, і розумний, і надійний… – продовжувала Світлана тихо.
— Так. Перестань, моя рідна, – так само тихо відповіла Наталя, – про що ти? У мене Олексійко. Саша молодший за мене, я не можу… Якби він і захотів… Не можу я так…
— Ну, і дурна… – Світлана розчаровано зітхнула.
Тим часом Саша підніс Олексія до матері й посадив на її коліна.
— Мені пора, я їду. Може, проведете мене? – попросив він.
Наталя кивнула. Через півгодини вони йшли до автобусної зупинки. Там уже скупчилося з десяток людей гостей із весілля, які все співали пісні.
Наталя намагалася не дивитися на Сашка. На душі її шкребли кішки. Їй він дуже подобався. Широкоплечий, світлий блондин із зеленими очима і милою посмішкою не міг не подобатися.
— Наталю, якщо ви дозволите, то я приїду знову в гості. Але тільки до вас… – тихо попросив він.
— Ні, Саша.
— Чому? – захвилювався він, – невже через різницю у віці? Чи я противний? Тільки відверто й одразу. Я б дуже хотів продовжити наше знайомство, навіть вважаю, що вже дружбу.
— Саша, не треба. Тут не місце і не час з’ясовувати щось, на нас дивляться, – Наталя почервоніла.
Якраз підійшов автобус, і пасажири почали займати місця.
— Ах, на нас дивляться? – Саша стиснув губи. Йому явно не хотілося розлучатися. Олексій притулився до подолу матері, і з сумом дивився на Сашу.
Саша раптом узяв Наталю за плечі, притягнув до себе і поцілував у губи. Вона, вражена, відсахнулася і прикрила губи рукою. Саша застрибнув в автобус, який одразу ж рушив із місця і поїхав дорогою.
Наталя з Олексійком все стояли і дивилися на Сашка, який махав їм рукою з відчиненого віконця. Наталя все закривала долонею губи, немов боячись, що жаркий поцілунок охолоне…
Наступних вихідних Саша приїхав у селище. Його чекали. Адже він дзвонив Наталі щовечора, весь тиждень. Вони говорили по годинах, і не могли наговоритися.
Наталя немов спляча красуня прокинулася і закохалася. Вона не знала, як дочекатися Сашка, і Олексій теж чекав на обіцяний подарунок – новий футбольний м’яч.
Усе село спостерігало бурхливий роман Сашка та Наталі. Однак він був дуже коротким, перетворившись на щасливу сім’ю: молода пара швидко подала заяву до РАЦСу, і вже за місяць чоловік відвіз свою дружину з сином до міста.
Наталя і Світлана прощалися зі сльозами. Вже дуже сестри звикли одна до одної, ніколи раніше не розлучалися. Але тепер у кожної почалося нове сімейне життя.
— І хто б знав, що ми поріднимося? – не переставав дивуватися Єгор, – але я радий. Дуже радий такому родичу. І буде ще у нас купа діток, які теж тепер стануть ріднею. Ми зі Світланою це питання не відкладали, вона уже в положенні. Мало не з першого дня!
Газета Свобода.
