Українським жінкам не потрібно ні в палаючий будинок заходити, ні коней зупиняти. Їм ніколи, та й немає потреби займатися такими дурницями. Вродливі, доброзичливі, працьовиті, найкращі матері і дружини – ось так можна охарактеризувати українських берегинь. А з початком війни вони ще й стали надійним тилом для війська, освоївши новий фах – волонтерство.
Нещодавно доля звела мене з дивовижною жінкою. Матір трьох дітей, дружина, сімейна лікарка, знана волонтерка, ношами якої забезпечена вся лінія фронту. Отож, знайомтеся, тернополянка Василина Новосад.
Коли почалась війна, носила під серцем третю дитину
Василина до волонтерської діяльності завжди ставилася з великою повагою.
«Волонтери були для мене людьми з великим серцем. Адже ці люди віддають свій вільний час, свої думки, бажання, часто вкладають особисті кошти, допомагають іншим», – зауважила жінка.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, клятий ворог ступив на українську землю, Василина була вагітна третьою дитиною.
«Це був страх і розпач. Але зрештою взяла себе в руки і прийняла рішення, коли немовля хоч трішечки підросте, я допомагатиму військовим. Волонтерською діяльністю зайнялася через рік. Дитині на той час було пів року.
Я офіційно зареєстрована в єдиному реєстрі волонтерів України. Працюю самостійно, розраховую лише на власні сили. За фахом я лікар, у мене є дуже багато знайомих на передовій. Періодично цікавилася, чого вони найбільше потребують. Знайомий бойовий медик видав повний список необхідного. Це були доволі дороговартісні медикаменти. Частину намагалася закуповувати сама, коли ж зрозуміла, що йдеться про великі суми, почала оголошувати збори у соцмережах», – продовжила розповідь волонтерка.
Одним із запитів був – ноші для евакуації поранених. Жінка їх знайшла, замовила, вони були доволі дорогі. Зрештою вирішила, що можна спробувати робити їх самотужки.
«Так організувала масштабну кампанію з пошиття нош. Моє завдання було – знайти якісний міцний матеріал і організувати роботу. Дівчата шили вдома на волонтерських засадах. Згодом одна швейна фабрика погодилася пошити сто нош. Ми відкрили великий збір і закупили тканину. Раніше шили по 10-20 нош. А тут 100! Я не уявляла, куди таку кількість подіти. Та все вирішилося дуже швидко, почали надходити прохання з того чи іншого напрямку, так все розлетілося по зоні бойових дій. Темпів я не збавляла, запити росли. Щоб ви розуміли, собівартість одних нош для пошиття становить 500 гривень, а щоб придбати, треба заплатити від 1200 і вище. Загалом ми пошили майже три тисячі нош!» – продовжила Василина.
Мати в хаті волонтера, то не так просто
Запитали у жінки, де беруться сили на все, звідки черпає енергію і ресурси.
«Я не волонтерю 24 на 7. Намагаюся вкластися у відрізок часу з понеділка по п’ятницю. Вихідні і вечори присвячую дітям, це для мене вкрай важливо. Хочу висловити велику подяку моїй сім’ї за підтримку і розуміння. Бо, повірте, мати в хаті волонтера, то не так просто. Ні фізично, ні морально, ні фінансово. Бо коли бракує коштів на той чи інший запит, я не йду по сусідах, закриваємо його самі», – зазначила жінка.
Василина мешкає у селі Біла, ходить до церви. Напередодні Нового року отець запропонував зробити вертеп, жінка одразу ж допомогла з організацією. За зібрані дітьми кошти придбали два FPV-дрони. Оприлюднили цю інформацію у соціальних мережах. Люди прочитали, розчулилися, що навіть діти долучаються до такої благої місії, і почали приносити гроші на дрони.
У той час саме мали святкувати день народження чоловіка доброї знайомої пані Василини, який лікує військових. До них прийшли в гості друзі і як подарунок принесли кошти на два дрони.
«Для мене це було справжнім дивом! Я розчулилася дуже, написала слова подяки у Фейсбуці. І що ви думаєте, пише їхній кум: «Я теж кидаю на дрон». Потім ще люди скидали гроші. Так завдяки цьому дню народження ми назбирали на шість дронів! Згодом до цього збору доєдналися ще й різні організації. У кінцевому результаті ми назбирали на 10 дронів. 14 січня вже у мене був день народження. Я просила у соцмережах, хто хоче мене привітати, кидайте квіточку донатом. Я назбирала 35 тисяч гривень, за ці кошти придбала міцний дрон», – сказала волонтерка.
«Весна в пікселі»
«З початком повномасштабного вторгнення багато українців прийняли рішення взяти в руки зброю і йти захищати рідну землю, у той же час багато вирішили стати надійним тилом для цих воїнів, обрати для себе волонтерський шлях і працювати на перемогу, – продовжила Василина. – Однак стикнулися з тим, що є багато людей, які хочуть працювати і допомагати, але не комунікують між собою. Або ж спілкуються лише завдяки соцмережам. Тож ще влітку виникла думка – організувати зустріч волонтерів Тернопільщини. Крім того, не секрет, що 80% волонтерів – це жінки, в яких вдома діти, клопоти, робота. Тож звідки брати ресурс, енергію, як не впасти духом і встигати все? Ми піднімали актуальні для нас теми, запрошували психолога, яка розповіла, як подолати ці кризи. Також чимало волонтерів-початківців стикнулися з такою проблемою, як збір коштів. Там є низка фінансових і юридичних зобов’язань. Тож ми запросили на таку зустріч юриста, який докладно розповів, що й до чого. Друга частина – це було неформальне, дружнє спілкування, обмін досвідом, поради тощо. Опісля зустрічі я почула чимало схвальних відгуків, зрозуміла, що це потрібно, адже ми всі працюємо на один результат. А знаєте, що найбільш цінними було в цій зустрічі – розуміння! Багато хто стикнувся з тим, що вдома, на роботі чи в колі друзів чують у свій бік: «Тобі що найбільше треба? Вже більше нема кому допомагати?»
Таких зустрічей було три. Ми налагодили комунікацію, створили групу у Вайбері, у якій кидаємо запити, кому що потрібно.
З приходом весни захотілося зробити щось приємне для волонтерок. Вирішила нагадати нашим красунечкам, що прийшла весна, краса довкола, а жінки – є найбільшою її окрасою. Тож запропонувала дівчатам зустрітися і зробити тематичну фотосесію «Весна в пікселі». Була умова – чорне плаття і туфлі на підборах. Відгукнулися 17 дівчат. Одним акцентом фотосесії була ніжність, любов і жіночність. Іншим – військова атрибутика, адже у багатьох волонтерок хтось воює, тож вони приходили із куртками своїх коханих, які обіймали, взувалися у військові чоловічі берці, одягали бронежилети тощо. У нас було три фотоволонтери: Роман Жаровський, Зоряна Провальнюк і Юлія Зубик. Скажу чесно, ця фотосесія перевершила мої очікування. Спершу я хотіла, щоб дівчата трішки відволіклися, а зрештою завдяки цим фотографіям, які виклали у соцмережі, оголосити збір на FPV-дрони. Адже кожна із 17 волонтерок на своїй сторінці у соцмережах повідомила про цей масштабний збір. Завдяки проєкту вдалось зібрати 142 000 грн на FPV дрони!»
Все буде Україна!
Зоряна Деркач.
