Днями побачив відео, як суддя одного районного суду проходив співбесіду на посаду судді Конституційного Суду України. На запитання коли було прийнято Конституцію і з яких розділів вона складається, претендент попросив дозволу не відповідати, бо не знав.
Звичайно, він громадянин України, закінчив юрфак, працює суддею і має формальне право балотуватись. Але він навіть не розуміє, що для того, щоб стати суддею Конституційного Суду потрібно не тільки знати Конституцію «на зубок», але спочатку вивчити Конституційне право України і зарубіжних країн, вивчити попередні рішення Конституційного Суду України і зрозуміти, як тлумачити Конституцію.
Чому ж це стало можливим, що неофіт знайшов в собі нахабство, не знаючи нічого з предмета бажаної посади, номінуватись.
А тому, що він має яскравий приклад. Президентом України стала людина, яка поняття не мала і не має, що таке Держава. Але Президентом країни, яка у війні блазня – запросто. Якщо блазневі, який тільки й умів те, що насміхатись з України і Українців можна стати Президентом, то йому й поготів.
Але це не просто якийсь епізод, вирваний з контексту. Це приклад, хто сьогодні на державних посадах в Україні. Це приклад деінституалізації Української Держави.
Нікому ж не спало на думку призначити будівельника хірургом?
Але Президентом країни, яка в війні – запросто.
І маємо такі шалені втрати найдорожчого цивільних і військових Українців, територій. На кону існування Держави. І все це наслідок нашого вибору.
Часто я чую, а за кого було голосувати, у нас не було вибору. Але ніхто перед собою не ставить питання, а кого ви хотіли бачити на посаді президента? Бо до другого туру ми привели цих двох і поставили перед собою питання – у нас вибір без вибору. Проте, з номінантів першого туру можна і потрібно було привести до другого туру гідних людей, які є державниками.
Блазень здобуде славу і пошану, коли вдосконалюватиметься у своїй професії. Бізнесмен – вдосконалюватиме свій бізнес. Військовий – коли зростатиме у своїй компетенції. Все інше – горе для них і Держави.
Чи зможе Зеленський привести країну до Перемоги. Навряд.
Хто сьогодні керує країною?
Отакі судді, міністри, депутати. Воно думає, що коли одягнуло на лацкан свого піджака депутатський значок, то уже політик. Жах. Тому маємо Безумних, Кулеб, Стефанчуків, Шмигалів, Арахамій, Баканових і інших.
Але причина не в них, хоча вони і винуваті. Причина в нас, бо ми безвідповідально ставимось до свого вибору, до свого майбутнього і майбутнього своїх нащадків.
Таке враження, що приймаємо участь в конкурсі краси. Він (вона) мені «наравиться», як казала моя бабуся. Це шлях в нікуди.
Будьмо відповідальними, тоді і Переможемо!
Павло Жебрівський.
