Вся сім’я на фронті. Це про Мусіхіних – батьків і доньку із Тернополя, які захищають Україну від ворога. І кожен на різному напрямку, пише Суспільне.
Чоловік, дружина та донька не збиралися разом від початку повномасштабного вторгнення. Першими на війну вирушили батьки. Коли таке ж рішення прийняла дочка, кажуть, не здивувалися, бо розуміли, що вона братиме приклад з них.
Лілії Мусіхіній заборонено казати, де вона і які завдання виконує.
Жінка каже, до повномасштабного вторгнення російських військ бойового досвіду не мала, була етнографкою та письменницею. Проте до війни готувалася:
“Вибору особливого в нас немає. Наша країна в небезпеці. А ми себе ніколи не відділяли від України. Як би це пафосно не звучало, але жоден з нас не усвідомлює себе поза Україною. Я усвідомлювала, в принципі, що починається і шукала, куди мене можуть взяти: жінку, без бойового досвіду, плюс мені 43 роки було ще на початку війни. Кому таке щастя треба? Нікому. Запропонувала свою допомогу нашим азовцям, серед яких було багато знайомих, вони сказали “ок”, поговорила з “Правим сектором”, вони теж сказали “ок”. І коли все почалось — по дзвінку, я сама зателефонувала, і десь станом на 12 годину я вже була в строю”.
“Немає в ЗСУ ніяких жінок і чоловіків. Є бійці”
Лілія каже, для неї війна не має статі:
“Немає в ЗСУ ніяких жінок і чоловіків. Є бійці. Вся ця диференціація настільки вторинна, навіть третинна і штучна, нікому вона не потрібна. Ми робимо всі одну роботу”.
“От сьогодні мою дитину ніхто не хоче вбити”
Цього року на фронт пішла і донька Лілії:
“Це було, мабуть, найболючіше, що було зі мною за цю війну. Все було: були втрати побратимів, були важкі дні, була загибель людини, практично, в мене на руках. Але, коли Еля сказала, що вона іде, — це був просто “ніж в серце”. Ми розуміли, в принципі, що навряд чи буде інакше, бо ми бачили, яка вона. Розуміли, що як не виховуй дитину — вона все одно буде така, як ти. Це було боляче, я плакала, звісно, але розуміла, що я навіть відговорювати її не буду, я просто прийняла її вибір так само, як і чоловік. І я звиклася з цим відчуттям, що вона в небезпеці, просто іноді мені аж спирає дихання від страху за неї і за чоловіка. І я відчуваю, наскільки мені стає легше тільки тоді, коли вона виїжджає з зони бойових дій. От вона виїхала буквально там на кілька днів отримати диплом, і в ті дні мені було легко. Я відчувала, наскільки мені легше — от сьогодні мою дитину ніхто не хоче вбити”.
“По-вашому, я народила дитину і сказала: “Елічка, на тобі автомат, ти народжена для війни”?
“Мене вбиває, коли люди кажуть: “Я не народжений для війни”. А я народжена? Чи дитина моя народжена? По-вашому, я народила дитину і сказала: “Елічка, на тобі автомат, ти народжена для війни?”. Ні! Вона, як і всі, народжена для щастя, для любові, для творчості. Але щоб це було — вона зараз мусить бути там і робити те, що вона робить”.
Еля Мусіхіна
“Я дуже хотіла вирости людиною честі”
Елі Мусіхіній 21. Каже, з дитинства бачила приклад батька та матері, які боролися за Україну, починаючи ще з Євромайдану в 2013 році.
Із початку великої війни займалася волонтерством. Проте згодом зрозуміла, що не може не бути на фронті:
“Коли я була маленька, я дуже хотіла вирости людиною честі. І сподіваюсь, що ця маленька дівчинка зараз би подивилась на мене і посміхнулась. Взагалі, мені здається, що життя десь з 2014-2015 року готувало мене для цього. Через те, що батько воював, а мама волонтерила. І коли я після школи приходила на штаб, то мама спілкувалась із хлопцями, які поверталися з Дебальцевого. І якось неможливо стояти осторонь тоді, коли почалась повномасштабна війна. Але я була в себе вдома, в Києві, коли розпочалось повномасштабне вторгнення. Думала, що буду якось волонтерити, допомагати. І якось потихеньку щось виходило, але потім я зрозуміла, що не можу сидіти в цивільному житті”.
Дівчина розповідає, для неї — це війна за існування українців як нації:
“Дуже шкода, що наразі залишається досить велика кількість людей, які не розуміють ціну цього всього, навіть через таку велику кількість втрачених життів, через стільки пролитої крові на українській землі.”
Воював і хлопець Елі. Дівчина каже, він отримав важке поранення і лікується вже кілька місяців:
“Я дуже ним пишаюся через те, що він дуже гідно проходить всі випробування, які ставить йому доля. І я рада, що я можу саме з цією людиною пройти свій життєвий шлях”.
Сергій Мусіхін
Батько Елі Сергій Мусіхін воював у 2015-2016 роках. Каже, коли почалась повномасштабна війна — відразу приєднався до лав ЗСУ.
“Держава вистояла завдяки мужнім і сміливим чоловікам і жінкам”
“Принаймні за місяць до вторгнення я вже був на полігоні, ми тренувалися, ми прогнозували якісь певні події. Єдине, що великою несподіванкою було вторгнення з великої кількості напрямків. І перші місяці були доволі критичними для нашої держави. Держава вистояла завдяки мужнім і сміливим чоловікам і жінкам”.
Зараз Сергій воює у складі 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
До Дня захисників і захисниць передає вітання своїм побратимам та посестрам:
“Хлопці і дівчата, тримаємо стрій! Ми бачимо ознаки майбутньої великої перемоги. Слава Україні!”.
