Осінь 1904 року. На північний-захід від села Заздрість, що на Тернопільщині, під час польових робіт місцеві селяни виявляють кам’яний стовп із викарбуваними на ньому дивними і таємничими знаками. Ця знахідка зацікавлює місцевого пароха, тому невдовзі про дивний артефакт дізнається молодий львівський археолог Богдан Януш (Василь Карпович). Він особисто оглядає знайдений камінь, який в 1906 році переносять з поля і встановлюють в центрі села поблизу греко-католицької церкви…
Так розпочинається історія унікальної кам’яної знахідки, яка в наукових виданнях та монографіях в різний час називатиметься межовим власницьким стовпом або стелою, монолітом, і, навіть, ідолом.
Чим, насправді, був камінь із Заздрості? Спробуємо розібратись в цьому.
Богдан Януш першим із науковців досліджує камінь та проводить археологічні розкопки на місці знахідки. Опис, обміри та зарисовки стели, здійсненні вченим, стають основою для усіх наступних дослідників.
Отже, обміри засвідчили, що довжина кам’яного стовпа становила 5,05 м, ширина змінювалась від 1 до 1,2 м. Товщина об’єкта теж була різною – від 18 см і до 1 м. Верхня лицева частина стели була старанно обтесана і відшліфована. Тут було викарбувано два знаки. Один у вигляді кола з вилкоподібною фігурою зверху. Інший нагадував перший, лише основа була у вигляді півмісяця (шукайте на ілюстраціях в кінці допису). На стовпі було знайдено ще третій знак, який мав вигляд перевернутої догори літери “К”. Лінії врізного рельєфу в перерізі були напівкруглі і заглиблені до одного сантиметра. Висота вилкоподібних знаків – 24 і 40 см. “К”-подібний знак був значно дрібнішим – усього 6 см.
Коли було зроблено згадані знаки, хто їх залишив і кому вони належали – такий виклик постав перед Янушем. І молодий вчений висловив здогад, що Заздрістьський камінь, є єдиним вцілілим 5-метровим монолітом з рунічними знаками, які залишили готи. А ще, мовляв, в полі, на місці, де стояв стовп, археолог знайшов кераміку, яку він визначив як готську. В міркуваннях Богдана Януша все логічно сходилось – раз знайдено готський посуд, отже руни на стелі залишили теж готи. Так вважалось на протязі довгого часу.
Проте, якщо порівняти 24 знаки готського рунічного письма із округлими формами знаків Заздрістьського каменя, то не помітимо жодних збігів. Тоді на яких аргументах грунтувались висновки Богдана Януша? Можливо на молодого археолога мала вплив тогочасна мода на руни – готські і слов’янські? Тим більше, в німецькомовній Австро-Угорській імперії всебічну підтриму отримували дослідження з германістики. Саме в кінці 19 – на поч. 20 ст. в Європі був бум знахідок артефактів із рунічними написами…
Можна лише гадати, що вплинуло на висновки Януша. І лише років 30 тому цю невідповідність помітив Микола Бандрівський – український історик і археолог. Він обґрунтовано довів, що знаки на Заздрістьському стовпі є сарматськими рунами. Точніше – сарматськими власницькими знаками – тамгами, якими цей кочовий народ позначав межі своїх володінь (зокрема, володінь окремих родів). Бандрівський порівняв подібність знаків із Заздрості із родовими знаками боспорських царів, оскільки серед них були вихідці із сарматської знаті.
Надам слово досліднику: “Так, Савромат ІІ і Рескурпіорд ІІІ мали знак, на якому верхня іменна частина мала вигляд типової сарматської тамги – кола з вилкоподібною фігурою із завитками на кінцях. Незначна відмінність полягала в тому, що знаки Савромата та Рескурпіорда у нижній частині мають т.з. тризубець, який у ті часи серед сарматів означав приналежність до правлячої династії. Верхня ж частина тризубця, яка символізувала ім’я володаря, на знаках Савромата та Рескурпіорда є ідентичною знакам на стелі із Заздрості, що дає підстави датувати її рубежем або першими десятиліттями ІІІ ст. Отож, зображення на стелі із Заздрості, яка могла бути встановлена як пограничний знак, міг викарбувати один із місцевих сарматських володарів, що був споріднений з династіями Боспорського царства ябо ж його військовий союзник”.
Яка ж подальша доля стели із Заздрості? Вона пережила лихоліття І Світової війни, коли майже все село було спалене. Ще у 30-х рр. цей пам’ятник шанобливо оберігався заздростянами. Лише після ІІ Світової війни, із встановленням радянської окупаційної влади, цей камінь почав “муляти очі” місцевим комуністам. Його розбили на кілька кусків та використали для підмостки дороги. Згодом дорогу покрили асфальтом…
В такий спосіб з лиця землі зникла безцінна пам’ятка, якою б вважала за честь володіти будь-яка європейська країна…
Проте, є невелика ймовірність, що в околицях Заздрості збереглась інша, нікому не відома кам’яна стела, на якій помітні цікаві і таємничі знаки.Навряд цей артефакт залишили сармати, бо немає логіки у встановленні на обмеженій території двох стел. Та й один із знаків на моноліті напрочуд нагадує двозубець київських князів Святослава або Святополка.
Андрій Капуста
