Аналіз зламаної пошти Бориса Рапопорта, людини з адміністрації президента РФ, свідчить про те, що Росія хотіла купити у Пінчука його активи в медіа та отримати контроль над гучними громадськими ініціативами – форум YES (Ялтинської Європейської Стратегії), впливову міжнародну програму Аспен-Україна, “Українську біржу благочинності”, національну програму стипендій “Завтра.UA” та інші. Чи відбулася угода – невідомо, але Пінчук зараз перебуває в наглядовій раді фонду “Бабин яр”, який фінансується російськими олігархами.
Якщо у вас параноя, це не означає, що за черговою проблемою не стоїть Росія. Ніщо так не збільшує підозри на тему прихованого впливу Росії, як знайомство з робочими планами кремлівських посадовців. Якщо вам здається, що черговий скандал на тему “братських народів”, “утиску російської”, “вторинності української”, “українських нацистів-фактчекерів” тощо – це не випадковість, повірте: скоріш за все, вам не здається.
Аналіз того, як діє Росія, щоб нав’язати своє керування, можна прочитати в минулорічному дослідженні “архіву Суркова”. Нещодавно з’явилася інша цікава робота, в якій ідеться про методи російського впливу станом на 2020 рік.
Ще один архів, пошта російського посадовця Бориса Рапопорта, який в 2014 році був одним із ключових виконавців в адміністрації президента РФ по “українському” напрямку та відповідав за так званий “м’який вплив”, також містить багато цікавих речей. Наприклад, ось ця серія про російського агента зі зв’язками серед екс-регіоналів, у судовій системі та в правоохоронних органах, та про його антиукраїнську діяльність у 2014 році. За версією авторів, цим агентом впливу був Андрій Портнов.
Та сьогодні поговоримо про 58-річного уродженця Буковини, який став російським політтехнологом. З початку 1980-х років він вчиться у Москві, з 1993 року працює в різних виборчих кампаніях. На сьогодні – один із керівників російської “опозиційної” партії “Гражданская платформа”, в програмі якої є весь стандартний набір “русского чєловєка”: від боротьби з кольоровими революціями і радості з приводу анексії Криму до неприхованих імперських амбіцій.
ПОЛІТТЕХНОЛОГ ПИШЕ ЛИСТА РАПОПОРТУ ЗІ СВОЇМИ МІРКУВАННЯМИ ПРО ТЕ, ЯК ПІДСИЛИТИ РОСІЙСЬКИЙ ВПЛИВ В УКРАЇНІ
21 листопада 2013 року, якраз на початку Євромайдану, цей політтехнолог пише листа Рапопорту зі своїми міркуваннями про те, як підсилити російський вплив в Україні. Серед ідей – контроль над великою українською онлайновою біржею благочинності для створення видимості того, що “саме російські структури та громадяни (усім серцем, з любов’ю) допомагають нужденним в Україні” – цитата.
Інша пропозиція – через вплив на українську філію відомої міжнародної “платформи для лідерів” “за 2-3 роки можна досягнути розумного та неворожого ставлення до Росії від кількох сотень найбільш впливових (в недалекій перспективі) людей країни“; через контроль над приватним фондом стипендій для молоді досягнути того ж самого, але в довшій перспективі.
Ще один, більш амбітний за своїм результатом проєкт: отримати через спонсорство вплив на міжнародну експертну мережу з “гламурними” щорічними форумами, щоб “роз’яснювати позиції Росії важливим фігурам світової політики в неформальному оточенні”
НА ВСЕ ПРО ВСЕ ПОТРІБНО НЕ БІЛЬШЕ ЧОТИРЬОХ МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ
У листі-пропозиції вказано й бюджет: на все про все потрібно не більше чотирьох мільйонів доларів. Також політтехнолог пропонує свої широкі знайомства в середовищі політиків, політологів та журналістів. Звідки в нього такі зв’язки?
Політтехнолога звати Валерій Вакарюк, і на той момент він уже десять років як працював одним із керівників фонду Віктора Пінчука. Саме він (власні слова) розробив усі згадані проєкти: це “Українська біржа благочинності”; програми спільного із американським Аспен Інститутом Фонду Аспен-Україна, який на разі не діє (не плутати із нині працюючим Аспен Інститут Київ, це дві різні організації, із схожою назвою); національна програма стипендій “Завтра.UA” і, нарешті, родзинка: Міжнародні форуми YES (Ялтинської Європейської Стратегії) з доступом до десятків впливових світових політиків, що на них присутні.
Нам невідомо, чи знав сам Віктор Пінчук про плани одного з керівників свого фонду. Однак в архіві є підтвердження, що приблизно в той самий час у Кремля був інтерес до активів Віктора Пінчука, в тому числі до його медіа-групи StarLightMedia (телеканали СТБ, Новий, ICTV та інше). В кінці грудня 2013 року Пінчуку та його дружині навіть виписали перепустку в адміністрацію президента Росії для проведення особистої зустрічі (невідомо, чи вона відбулась).
У КІНЦІ ГРУДНЯ 2013 РОКУ ПІНЧУКУ ТА ЙОГО ДРУЖИНІ НАВІТЬ ВИПИСАЛИ ПЕРЕПУСТКУ В АДМІНІСТРАЦІЮ ПРЕЗИДЕНТА РОСІЇ
Євромайдан суттєво вплинув на всі ці плани, і Вакарюк вдруге надсилає Рапопорту схожу пропозицію в лютому 2014 року. Пізніше він повертається до Москви. Медіа-група досі залишається у власності Пінчука, і ми не знаємо, чи впливає зараз Росія на проєкти його фонду (скоріше, що ні).
Але є підстави вважати, що Пінчук не залишає контактів у Москві і бере учать принаймні у одному з російських пропагандистських проєктів. Останні кілька років Віктор Пінчук допомагає створювати дуже важливий інструмент російської “м’якої сили”. До речі, разом із “випускником” згаданого вище “Аспен Україна” Святославом Вакарчуком.
Йдеться про Меморіал “Бабин Яр”, за допомогою якого мають на меті поширювати російський погляд на історію. Так само, як інший меморіал — Як ва-Шем в Ізраїлі, вже використав особисто Путін, який спричинив значний сканадал, коли під час свого виступу про Голокост, транслював на весь світ “особливий” російський погляд про Другу Світову війну.
Пінчук з Вакарчуком сидять у наглядовій раді “Бабиного Яру” разом з головними спонсорами – російськими олігархами Ханом та Фрідманом. Частина українських євреїв прямо говорить про те, що проєкт буде зброєю російської пропаганди.
(Від редакції: крім Вакарчука, також дивно спостерігати у цій наглядовій раді і Володимира Кличка. З іншого боку, поява там Леоніда Кравчука не дивує зовсім)
РІВЕНЬ ДОВІРИ ДО ПРОЄКТІВ, У ЯКИХ ФІГУРУЮТЬ РОСІЙСЬКІ ГРОШІ АБО РОСІЙСЬКІ УЧАСНИКИ, МАЄ БУТИ НУЛЬОВИМ
Обидва архіви – як Суркова, так і Рапопорта – підтверджують думку, яка мала б бути очевидною після шести років війни: за замовчуванням, рівень довіри до проєктів, у яких фігурують російські гроші або російські учасники, має бути нульовим. Рівень підозри – максимальним. Скоріше за все, кожен новий такий проєкт – це ще одна спроба Росії використати інструмент “м’якої сили” для того, щоб перемогти нас у гібридній війні, яка весь цей час не припинялася ні на день.
Тексти готові опублікувати погляд Віктора Пінчука на листування його працівника з адміністрацією президента РФ.
