Проблема людського насилля не перестає бути актуальною ще з часів Каїна та Авеля. Усюди де живуть грішні, пристрасні люди, рано чи пізно буде проявлятися спроба сильнішому використати слабшого, натиснути на нього, змусити робити так, як захотілося сильному за правом його сили.
Можна навіть сказати, що насильство – це звичний супутник людства. Ймовірно, деяким вразливим естетам вимовити та усвідомити це буде надто боляче та незручно, але це так. На жаль… Страуси можуть ховати голову в пісок, але не в бетон…
Кожен насильних зазіхає на онтологічне право людини бути свобідною. І не важливо, у чому саме полягає ця свобода: чи то в праві цілого народу бути незалежним від свого сильнішого «брата», чи то в праві молодої дівчини на роботі не відчувати на собі липких поглядів чи «випадкові» торкання свого начальника на роботі.
Насилля це не лише спроба згвалтування вашого тіла, але й розуму, волі та всього вашого єства. Насильниками можуть бути ваші батьки,подружні партнери,діти, сусіди, колеги чи начальники, випадкові люди, незнайомці.
Так само, як диявол є насильником, так і кожен насильник є дияволом. Навіть якщо він старанно ходить до церкви і знає напам’ять третій антифон. Природа насильства – аномальна, анти-людська та анти-Божа, антихристова.
Сам Бог не втручається в сферу нашої свободи, доручаючи нам самостійно обирати собі думки, переконання, роботу, хобі, улюблену музику чи стиль одягу. І ніхто з людей, чуєте, ніхто, не має права вирішувати це замість вас.
Популярний флешмоб, який заполонив у ці дні соціальні мережі, як на мене, дуже страшна річ. Він виявив те, що люди роками та десятиліттями носять у собі. Вони його носять, а воно їх зсередини з’їдає та підточує. І тому, в певному сенсі він став початком душевної терапії людей, які зазнали насильства в тому чи іншому випадку. Однак, я б дуже хотів звернути увагу на те, що подібна ініціатива не самодостатня. Її треба логічно продовжити та правильно завершити. Що я маю на увазі?
По-перше, Церква давно заборонила публічну сповідь, вважаючи її шкідливою для непідготовленої аудиторії. Так, ми можемо тепер відкрито говорити про насильство, і хочемо його подолати. Однак, яким чином повинні читачі реагувати на такі дописи? Співчувати і плакати? Висловлювати слова вдячності за сміливість, чи намагатися відшукати та покарати насильника?
А як бути чоловікам і дружинам тих людей, які зробили цей публічний камінг-аут? Як вони мають далі з цим тягарем жити?
Тепер у родині не одна, а дві психологічно зранені особи.
Боюсь помилитися, але якщо ми дійсно любимо своїх рідних, які не мають жодних стосунків до наших непростих історії, ми не будемо на них звалювати свій тягар. Не тільки тому, що це не буде мати жодної користі, але й тому, що проблеми потрібно вирішувати разом із професіоналами.
Тим більше, мені виглядають сумнівними наміри читачів, які з маніакальною пристрастю відслідковують відомий тег, у пошуках нової, ще більш жорстокої та драматичної історії.
Навіщо я все це зараз пишу? А все дуже просто.
За час свого спілкування з психологами та психотерапевтами, і вже точно, самостійно вивчаючи ці науки я твердо переконався, що правильна терапія зможе позбавити людину непотрібних і зайвих страждань. Вона зможе допомогти страждаючій людині жити далі, які б обставини її не привели до спеціаліста. Із свого боку, як священик, я запевняю кожного зі своїх читачів, що довкола вас неймовірна кількість духівників, які можуть допомогти вам пережити вашу біду, закликаючи для цього завжди зцілюючу благодать Божу.
Констатація факту насилля – це ще не лікування. І навіть не профілактика. Так само, як і правильно виставлений діагноз є лише першим кроком, нехай і дуже важливим, у лікуванні хворого. Для того, щоб вилікуватися – потрібно пройти курс повноцінного лікування в спеціаліста. Не бійтеся це робити.
Я не можу порадити вам конкретного психолога, психотерапевта та священика, бо не всі вони можуть виявитися ідеальними у вашому випадку. Але, те, що існують грамотні, кваліфіковані спеціалісти, які професійно займаються такими речами я мушу нагадати/
Насилля – це не лише коли вас хочуть зґвалтувати фізично. Це будь яка спроба інших людей позбавити вас права та можливості думати як ви хочете, говорити, як ви хочете, чи діяти, як ви хочете.
Священик – це не лише людина, яка махає кадилом і кропить вас водою в особливі дні календаря. Передовсім священик – це душпастир, лікар вашої душі. І якщо ви щонеділі ходите до храму, але роками носите в собі тягар болю, біди та відчаю – винні в цьому лише ви, бо не мали бажання, потреби, сміливості чи здорового глузду підійти до нього зі своїм запитом.
Я щиро вдячний усім і кожному, хто долучився до цього флешмобу. Його головна цінність в тому, що він підніс проблему насилля на якийсь новий, принципово новий рівень суспільної уваги. І буде дуже шкода, коли люди, які заявили про наявність у себе проблем, не захочуть далі їх вирішувати.
Коли в мене є брудні шкарпетки, я не фотографую їх та не виставляю у мережу, але просто кидаю їх прати. Просто, так буде більше користі і для мене, і для шкарпеток. Дивно, що зі своєю душею деякі люди роблять щось протилежне.
Дякую за увагу. Бережіть себе.І не терпіть, коли хтось забороняє вам жити власним життям.
Протоієрей Євген Заплетнюк, bogoslov.org
