Два роки тому в самому центрі України з успіхом пройшов Майдан і Революція Гідності. Український народ продемонстрував усьому світу, що готовий виступити і вистояти проти диктатури, навіть ціною свого життя.
Багато знімків з Євромайдану облетіли весь світ. Трагічні і страшні, добрі і драматичні – їх герої стали символами Майдану і нової України.
“Знай” відібрав знімки, які вразили весь світ, знайшов їх героїв і розпитав – як жилося їм тоді і зараз.
Олеся Жуковська – медик -волонтер з Тернопільщини була на Майдані з найперших днів. Сидіти вдома, у рідному Кременці дівчина не змогла. І коли на Майдані відбулися перші зіткнення, відразу ж приїхала до Києва. 20 лютого весь світ облетіло фото пораненої медсестри та її пост в соціальних мережах: “Я вмираю”.
“Відразу як приїхала до Києва, я пішла на Майдан до медиків, адже я вчуся на фельдшера, і запропонувала свою допомогу. Спочатку все було мирно і тихо. Активісти застуджувалися, комусь ставало погано – ми надавали першу медичну допомогу, розносили ліки, чергували в КМДА. А потім почалося пекло”
Зіткнення ставали інтенсивніші і допомога медиків була дуже потрібна. Зараз дівчина з посмішкою згадує, як їй – дівчині невеликого зросту доводилося виносити з Майдану поранених і нести їх прямо на собі в безпечне місце. З 18 лютого ситуація загострилася ще більше, пише Znay.ua.
“Я на початку лютого захворіла ангіною, активісти умовили мене поїхати додому і відлежатися. Але коли по телевізору побачила що відбувається – вдома сидіти не змогла. Я ж медик, там було багато поранених, я повинна була бути там, повинна була допомогти “, – розповідає Олеся.
Приїхавши до Києва, Олеся кинулась на Майдан – в самий епіцентр, допомагати виносити поранених. З найяскравіших спогадів – пожежа, яка спалила намет медиків-волонтерів.
“20 лютого з ранку ми стояли з активістами та медиками біля стели Архистратигу Михайлу. Зовсім близько, десь над вухом почула постріл. Ні болю, ні шуму не було і я не зрозуміла що сталося. Але все зрозуміла по реакції оточуючих. Поруч стояв хлопець з широко розкритими очима: “Сонечко, тебе поранив снайпер”, – прошепотів він мені і підхопив на руки. Я глянула на себе – руки і біла куртка були в крові. Подумалося, що мені пробили сонну артерію, раз стільки крові. Кинуло в жар, захотілося спати, кудись зникли сили … Я відчула, що вмираю “, – розповіла Олеся.
“Через кілька хвилин я опинилася в “швидкій”, дуже хотіла спати. І розуміла, що вже не прокинуся, адже у мене важке поранення. У кишені намацала телефон і написала в соцмережах, що вмираю, хоча далося мені це важко. Хотіла написати, що всіх дуже люблю, але лікар забрала у мене телефон. Ще й насварила”.
Олесю Жуковську встигли врятувати в київській лікарні №17. Куля снайпера пройшла на виліт через шию, активістка залишилася в живих.
Її коротенький пост в соціальних мережах за кілька годин зібрав сотні тисяч лайків. “Сонечко наше, тільки живи” – писали незнайомі люди. Хоча деякі ЗМІ встигли її “поховати”. Її фото, зроблене після поранення і два слова в соціальних мережах швидко підхопили чи не всі ЗМІ планети.
У США Міла Йовович у своєму Твіттері висловила підтримку на адресу Олесі.
Після перемоги Майдану і одужання, Олеся, разом з іншими активістами побувала в Парижі, в гостях у президента Олланда. А після повернення, вирішила залишитися в Києві і продовжити навчання – зараз вона навчається в медуніверситеті і збирається заміж за хлопця, з яким познайомилася на Майдані.
Олеся зізнається – зараз їй важко бувати на Майдані і дивитися на фотографії Небесної сотні – адже і сама могла бути в їх числі.
“Досі думаю над тим, що люди відчувають у момент смерті. Я це відчула тоді – тепер знаю”, – не приховує сліз Олеся.
Сни про Майдан в диму і вибухи шумових гранат Олеся бачить досі. А ось на третій Майдан дівчина вже не піде. Занадто багато чого їй довелося пережити тоді.
“За які зміни в країні поклала свої життя Небесна сотня? Змін на краще немає. Невже їх смерть була марною? “- зазначає дівчина.
На питання – що змінилося в житті Олесі з тих пір, дівчина відзначає – зрозуміла, що дуже хоче жити і жити потрібно на повну і не розтрачуватися на дрібниці.
“Жити потрібно не тільки за себе, а й за тих людей, які залишилися на Майдані назавжди”, – каже Олеся.
