У селі Сокілець Золотопотіцької громади на Тернопільщині місцеві жителі власними силами відновлюють унікальну дерев’яну церкву Покрови Божої Матері. Цей храм, збудований монахами на початку XVII століття, є не лише духовним осередком села, а й пам’яткою архітектури місцевого значення. Про це розповідає Суспільне Тернопіль.
Історія та архітектурні особливості храму
Василь Рожелюк, місцевий дослідник історії церкви, розповідає:
“Ми маємо документацію, в якій вказано, що церква збудована в 1635 році”.
За його словами, храм має унікальне розташування – він стоїть на скелі над річкою Стрипа.
Цікавою є легенда про заснування церкви.
“Два монахи втікали зі сторони Києво-Печерської лаври і прийшли на цю територію. Тоді почалося будівництво храму”, – зазначає Василь Рожелюк.
Архітектурні особливості церкви включають оригінальне дерев’яне перекриття та гонтовий дах, який близько ста років тому був замінений на бляшаний. На покрівлі досі можна побачити сліди від обстрілів часів Другої світової війни, що додає храму історичної цінності.
Відновлення та збереження святині
Місцева громада активно долучилася до відновлення храму. За словами Василя Рожелюка, жителі села вже відремонтували дзвіницю та каплицю, витративши на це приблизно 200 тисяч гривень власних коштів.
“Щодо дзвіниці, то сам верх ми не замінювали, тобто конструкцію залишили давню, лише замінили покриття”, – пояснює дослідник. Зараз громада збирає кошти на перекриття даху церкви.
Цікавим фактом є історія про оригінальні дзвони храму. За розповідями старожилів, під час радянської влади, коли церква була перетворена на музей, три оригінальні дзвони були зняті та заховані десь у селі, щоб врятувати їх від конфіскації.
Значення храму для громади
Незважаючи на те, що до парафії входять лише 30 осіб, церква відіграє важливу роль у житті села.
“Ми хочемо зберегти цю церкву, бо це єдине місце, де наші люди можуть зустрітися, в селі вже немає майже нічого, крім церкви”, – наголошує Василь Рожелюк.
Відновлення храму є не лише справою збереження історичної пам’ятки, а й важливим кроком для підтримки духовного життя громади.
“Ми з громадою намагаємося підтримати цей храм для себе, адже ходимо сюди молитись і хочемо лишити його для нащадків”, – підсумовує дослідник.
