Тернопільський обласний ТЦК та СП розповідає історію 104 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ про бойового медика, яку побратими називають «Іванівна». Справжнє ім’я жінки – Людмила. Вона служить у лавах тероборони з початку повномасштабного вторгнення і виконує обов’язки медика на фронті.
Її позивний виник випадково, але з часом закріпився:
«Так простіше. Я для своїх завжди була людиною, до якої йдуть по допомогу й підтримку».
До війни Людмила працювала медсестрою, викладала тактичну медицину і готувала молодь до можливих надзвичайних ситуацій.
«Я хотіла, щоб діти розуміли, як рятувати себе, якщо станеться біда», – пояснює вона.
У грудні 2021 року вона вже передбачала загрозу повномасштабної війни.
«Я тримала валізу напоготові й казала чоловікові: я поїду сама. Не хочу, щоб хтось із сім’ї був на війні».
Проте чоловік Людмили вирішив інакше:
«Не думай, що я ховатимуся за твоєю спідницею».
Відтоді подружжя служить разом, хоча ротації, поранення та рідкісні зустрічі стали частиною їхнього життя. Коли чоловік отримав тяжке поранення, Людмила не залишила службу і продовжила підтримувати інших поранених.
«Вони дзвонять мені, бо довіряють. Не завжди знають, що болить – але дзвонять».
У розповіді наголошується, що навіть у важкі моменти Людмилa не дозволяє собі емоційної слабкості:
«Я молюся: за чоловіка, за хлопців, за всіх. І знаю – нас хтось там береже».
Про чоловіка вона говорить коротко:
«Я не шкодую, що не сказала йому “ні”. Він би мене не послухав. Ми обоє тут, бо хтось мусить».
Її мотивація – не героїзм, а усвідомлення обов’язку перед іншими.
«Ми не надлюди. Просто ми знаємо, що це потрібно зробити».
Людмила хоче, щоб молодь розуміла, якою ціною здобувається спокій:
«Щоб вони розуміли, якою ціною нам дістався кожен день під мирним небом».
Вона просить небайдужих людей підтримувати військових:
«Хто як може – грошима, словом, дитячим малюнком. Я не хочу, щоб нас жаліли. Краще – захоплюйтесь. І поважайте!».
Читайте також: Як отримати грошові виплати, якщо військовий у полоні або зник безвісти.
