Лейтенант поліції Микола Шевчук — боєць штурмового полку «Луганськ» бригади Національної поліції України «Лють». Його шлях — приклад того, що війна може вирвати людину з мирної професії, але не здатна забрати талант і внутрішнє світло.
Микола родом з Тернополя. Понад десять років він працював дизайнером — від графічного до спеціаліста з додрукарської підготовки. У 2023 році чоловік ухвалив свідоме рішення: залишив цивільну кар’єру і приєднався до Штурмового полку «Луганськ» об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють».
На передовій його руки залишилися такими ж точними та впевненими, як і в студії. Вони утримують зброю — але в короткі паузи між боями тримають пензель.
Масло, запах розчинника, рух кисті — для Миколи це спосіб зберегти себе, своє «я», яке не дозволяє війні знищити творчість.
У 2018 році він написав портрет Блаженнішого Любомира Гузара. За рік, у 2019-му, під час 20-річчя української громади в Савоні (Лігурія), цей портрет подарували владиці Діонізію Ляховичу — тодішньому куратору українських громад Іспанії та Італії. Владика особисто знав Гузара, а тому картина стала для нього вагомою духовною пам’яткою.
Сьогодні, навіть після виходу владики на пенсію, портрет зберігається в Римі. Він став частиною української духовної присутності в Італії та нагадує про силу мистецтва, яке долає кордони й час.
Попри службу, Микола продовжує малювати. У грудні в Литві відкриється благодійна виставка, де будуть представлені чотирнадцять його робіт. Її організували родина та друзі, щоб підтримати його творчість і водночас бойове братерство.
Усі зібрані кошти передадуть на потреби його підрозділу та суміжних бойових груп.
Історія Миколи Шевчука — це історія про митця, який не відмовився від покликання навіть на війні. Про те, як творчість може жити поруч із боєм, не тікаючи, а підтримуючи тих, хто захищає.
Він доводить: талант не зникає в окопах. Він лише змінює форму — і часом стає тим, що дає сили вистояти.
Читайте також:
