Війна в Україні колись закінчиться – хочеться вірити, що незадовго та й нашою перемогою над зовнішнім ворогом. Скасують воєнний стан і політики займуться улюбленою справою – виборами. Недарма в інформаційному просторі вже почали з’являтись дискусії на цю тему.
Та не потрібно бути великим аналітиком аби передбачити невдалі для українства результати майбутніх виборів – кардинального оновлення депутатського корпусу, тим паче в кращий бік не відбудеться. Так, зміниться відсоток представництва тих чи інших політичних партій, десь з’являться нові прізвища, але за духом і настроями депутатство не зрадить багаторічним негативним тенденціям.
Адже після проголошення незалежності Україна не позбулась від впливу на внутрішньому рівні кадрів колишньої московської метрополії, які ось уже понад тридцять років роз’їдають національний організм молодої держави. Колишня компартійна номенклатура конвертувала втрачену монопольну владу у награбовані капітали й захопила у власність заводи, фабрики, надра, землю, банки тощо. Сьогодні багатьох з цих “колишніх” вже немає в живих, або вони фізично немічні, та їхню чорну справу продовжують діти та онуки. Ця “п’ята колона”, маючи у розпорядженні ключові ЗМІ, володіючи незліченними фінансами й користуючись незмінною підтримкою влади в Україні, виграє будь-які вибори.
Лакмусовим папірцем результатів виборів, зокрема, молодих національних держав таких як Україна, які лише виходять з колоніального стану, вважається національний склад новообраних депутатів, де має домінувати титульний етнос. Водночас у всі роки “незалежності” ми й надалі спостерігаємо серед депутатів явно занижене представництво українців за національністю порівняно з національним складом населення в державі. Навіть відповідно до чинної Конституції такий стан вважається обмеженням прав за ознаками етнічного походження.
Розірвати це зачароване коло неможливо без революційних змін. Допоки не буде в Україні вирішене “українське питання” наша держава буде вагітна революціями, війнами та іншими катаклізмами. Наразі на тлі війни з московськими окупантами є сподівання, що все можна ще врегулювати лише змінами до виборчого законодавства.
Виходимо з того, що демократія – це влада народу. В цьому випадку – українського народу. Аби забезпечити владу українського народу в Україні через проведення дійсно демократичних виборів необхідно наступне законодавче врегулювання:
1. Змінити склад виборців.
Відомо, що серед виборців в Україні є чимало осіб, які відверто ненавидять українську державу, налаштовані вороже до української мови, культури, історії тощо. Оскільки кожному громадянину Конституцією гарантовано право “обирати”, а конституційні зміни не допускаються під час дії воєнного стану, потрібно, за прикладом балтійських держав, законодавчо для таких осіб обмежити право на громадянство. Тобто, провести в Україні перереєстрацію громадян, надаючи громадянство лише тим, які складуть тест на знання української мови, історії та підтвердять своє лояльне ставлення до української держави.
2. Обмежити право обиратись.
А/ Відомо, що вибори відбуваються здебільшого за пропорційною системою, де кандидатів у депутати висувають політичні партії. В Україні справедливо заборонено діяльність десятка антидержавних політичних партій, але це не заважає їхнім колишнім членам висуватись кандидатами у депутати від інших політичних партій або йти самовисуванцями. Тому, необхідно скасувати право на висунення кандидатами у депутати усіх рівнів колишнім членам заборонених політичних партій.
Б/ Після заборони УПЦ МП логічно було б не допускати до висунення кандидатами у депутати “прихожан” церков московського патріархату та відвертих публічних прихильників забороненої псевдоцеркви.
В/ Оскільки в Україні не було проведено люстрацію на приналежність до керівних кадрів та спецслужб попереднього окупаційного московського комуністичного режиму, а яблуко від яблуні далеко не падає, заборонити нащадкам окупантів висуватись кандидатами у депутати.
3. Обмежити вплив фінансів на вибори.
З метою забезпечити справедливі вибори, мінімізувати вплив фінансів на волевиявлення виборців та створити змагальність ідей, а не грошових мішків потрібно припинити фінансування з державного бюджету парламентських партій. Водночас усі політичні партії та кандидатів поставити у рівні умови й профінансувати всю виборчу кампанію за державний кошт, заборонивши при цьому використання коштів з інших джерел.
4. Відкритість кандидата у президенти.
Кандидатура президента є основною і цементуючою при усіх інших виборах та формуванні виконавчої влади. Виборець має достеменно знати за кого віддає свій голос. Тому уся біографія кандидата у президенти має бути максимально відкритою й оприлюдненою у ЗМІ. Зокрема, йдеться про етнічне походження, місце народження і рід занять – його, батьків, дідів та прадідів. За замовчуванням президентом української держави повинен бути українець за походженням, який обстоюватиме ідею розбудови Української України, інакше всі ці вибори й така державність не мають жодного сенсу.
Ростислав Новоженець
