На березі однієї великої ріки жив рибалка зі своєю сім’єю. Колись його справи йшли добре, але ті часи залишилися в минулому. Тепер річка приносила все менше риби, снасті старіли і, оскільки новий човен купити не було на що, рибалці доводилося мало не кожен день починати з його ремонту.
Одного разу повз ті місця проходив старець і попросився до рибалки на нічліг. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь-ледь вистачило на всіх, і дали найзручніше місце в будинку. На ранок, зібравшись йти, старець запитав, чим йому віддячити господарів за кров і їжу. Бачачи, що старець зовсім небагатий, рибалка тільки посміхнувся і сказав:
– Бачу, людина ти мудра і багато чого побачила. Дай же мені в подяку одну пораду – як вибратися з убогості, і цього буде досить.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з убогості, утопи свій човен! Сказав і з тим пішов, тільки його й бачили.
Не зрозумів рибак такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець з розуму вижив? Як же я утоплю човен – ми і зараз ледве видобуваємо їжу, а без неї і зовсім від голоду помремо…» Не зробив чоловік так, як сказав старець і жив як раніше, бідував все більше – ось уже і без вечері часто вирушала спати вся його сім’я.
А одного разу, в сильну бурю, його старенький старий човник розбився, сам рибалка ледь-ледь уцілів. Посиділи, погорювали, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.
Чи довго, чи коротко, але привела їх річка у велике рибальське селище. Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників.
Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але свого у нього не було і купити було нема на що. Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.
Довго він так сидів і між своїх сумних дум став помічати: той човен потребує ремонту, і отой непогано б підлатати, а цей взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново не полагодиш…
І став рибак човни ремонтувати, це він умів чудово! Скільки йому довелося колись провозитися зі своїи, вивчити цю справу в всіх подробицях. Сам того не помітивши, став чоловік прекрасним майстром! Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього пішла слава: творить, мовляв, людина чудеса, човни лагодить – краще нових стають!
Потяглися до нього і здалеку люди. рохи часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не руїну, а добротний, з красивим садом. І грошики стали водитися, а вже про голод в родині ніхто вже й не згадував.
Тоді тільки рибалка згадав того старця з його порадою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!
– Так часто буває, людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних тягот і смутку. А зміни, з чого б вони не починалися, завжди приносять щось хороше. Особливо, коли людина готова це побачити і прийняти!
